Один рік тому, 23 червня 2024 року, Україна втратила свого відданого сина — Валерія Валерійовича Козака. Ця дата навіки вписана в історію Теофіпольської громади та всієї нашої Батьківщини як день скорботи та безмежної шани. Валерій Козак, справжній захисник, віддав своє життя, виконуючи бойове завдання на Донеччині, обороняючи свободу та незалежність нашої країни від російської агресії. Його жертовний подвиг є прикладом незламної мужності та любові до України.Народився Валерій Валерійович 11 липня 1975 року в мальовничому селі Вовківці, що на Теофіпольщині. Його життєвий шлях був сповнений самовідданої праці та любові до людей. Початкову освіту він здобував у Новоставецькій школі, а потім продовжив навчання в Кременецькому педагогічному училищі, де опановував фах «трудове навчання». Саме там закладалися основи його педагогічного покликання.Після завершення строкової служби в армії, Валерій Козак присвятив себе благородній справі виховання молодого покоління. Він працював учителем трудового навчання та креслення у кількох школах району. Валерій Валерійович не просто передавав учням знання; він ділився з ними життєвою мудрістю, формуючи справжні особистості. Його уроки були не лише навчанням, а й школою життя, де кожен учень відчував підтримку та наставництво. Ця відданість педагогічній справі залишила глибокий слід у серцях сотень його вихованців.Прагнення до саморозвитку привело Валерія до Бережанського технічного інституту, де він здобув вищу освіту, поглибивши свої професійні знання. Деякий час Валерій шукав кращих можливостей для своєї родини, працюючи за кордоном, але його серце завжди було в Україні. Він був люблячим чоловіком та батьком трьох дітей, для яких завжди був опорою та прикладом. Його родина була його міцною фортецею, а він — її незламним захисником.Коли повномасштабна війна прийшла на українську землю, Валерій Козак, не вагаючись, став на захист своєї Батьківщини. Його мобілізували до лав Збройних Сил України, де він проявив себе як відважний та відповідальний воїн. Він свідомо обрав шлях воїна, розуміючи всю небезпеку, але керуючись високим почуттям обов’язку та патріотизму.Трагічна загибель Валерія Валерійовича Козака 23 червня 2024 року стала невимовною втратою для всіх нас. Герой загинув, захищаючи Україну та кожного з нас, виконуючи свій святий обов’язок. Його поховали 1 липня у рідному селі Лисогірка, де він знайшов свій останній спочинок серед рідної землі.Сьогодні, у першу річницю його загибелі, Теофіпольська громада, представники селищної ради, жителі громади, побратими, рідні та друзі зібралися, щоб вшанувати світлу пам’ять про Валерія. Ця пам’ять живе в серцях кожного, хто знав його, хто цінує його подвиг. Були покладені квіти до місця його поховання, що стало символом незгасної вдячності та глибокої скорботи. Цей день є нагадуванням про те, якою ціною дається наша свобода і незалежність.Мужність, незламна сила духу та безмежна любов до України — ці риси Валерія Козака назавжди залишаться в пам’яті його співвітчизників. Його життя стало яскравим прикладом гідного сина своєї землі, відважного воїна та справжнього чоловіка. Він залишив по собі не лише пам’ять про Героя, а й натхнення для майбутніх поколінь. Вічна пам’ять і слава Герою, який поклав своє життя за мирне небо над Україною. Його подвиг ніколи не буде забутий.