Сьогодні, 29 вересня, Україна згадує одну з найстрашніших трагедій Другої світової війни — розстріли в Бабиному Яру. Саме цього дня у 1941 році нацистські окупанти розпочали систематичне знищення єврейського населення Києва. Ця дата знаменує початок дводенної бійні, під час якої загинуло понад 33 тисячі людей. Проте це лише частина жахливої правди: протягом усієї окупації Бабин Яр став місцем масового винищення десятків тисяч — євреїв, ромів, українців, радянських військовополонених, дітей, священників та інших в’язнів, яких нацисти вважали «небажаними».

Люди йшли на смерть, мотивовані лише ненавистю та ідеологією «расової неповноцінності». Їхні життя обірвалися через етнічну приналежність, релігійні переконання або просто тому, що вони не вписувалися в жорстокі рамки нацистського режиму. Ця «дорога смерті» стала символом нелюдської жорстокості.

Після завершення війни, радянська влада вживала заходів для приховування та спотворення правди про трагедію Бабиного Яру. Влада намагалася згладити рельєф, забудувати територію, фактично стерти пам’ять про масові вбивства. Однак, справжню історію неможливо знищити, хоча спроби її поховати були надзвичайно потужними, використовуючи як землю, так і бетон.

Згодом, завдяки усвідомленню жахів Голокосту, світ висловив глибоке переконання: «Ніколи знову». На жаль, сьогодні ми бачимо, як історія повторюється. Російська Федерація, ведучи загарбницьку війну, чинить геноцид проти українського народу. Ворог безчинствує, катує та розстрілює мирних жителів, знищує українські міста й села, намагається стерти нашу унікальну культуру та мову. Цинічно, під прикриттям вигадок про «антифашизм», росіяни бомбардують синагоги, руйнують єврейські цвинтарі та навіть атакують меморіали, як-от у Бабиному Яру. Це не лише наруга над пам’яттю жертв минулого, але й нова, сучасна спроба знищення української ідентичності. Пам’ять про Бабин Яр має стати застереженням від будь-яких проявів ненависті та геноциду, як у минулому, так і сьогодні.