Сьогодні, коли ми об’єдналися в спільній молитві, душа України наповнюється силою та надією. Чотири роки тому розпочалося повномасштабне вторгнення, а дванадцять років триває наша невтомна боротьба за свободу та незалежність. У храмах лунає щира молитва за Україну – за наших героїв, які віддали найцінніше, за тих, хто мужньо тримає оборону на фронті, за полонених, які чекають на повернення додому. Молимося за матерів, чиї серця сповнені тривоги, за дітей, які змушені були подорослішати передчасно, за кожного українця, хто не зламався під тягарем випробувань. Ця тиша в храмі сьогодні промовляє голосніше за будь-які слова. Вона розповідає про невимовний біль, про невиправні втрати, що назавжди залишаться в нашій пам’яті. Але водночас вона сповнена глибокої вдячності тим, хто своєю жертовністю дає нам змогу жити, молитися та сподіватися під мирним небом. Ми вистояли чотири роки цієї жорстокої війни, і ми вистоїмо далі. Наша сила – у вірі, у пам’яті про полеглих, у єдності нації.