Сьогодні над Бучею звучала молитва: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни»…

Ми зібралися разом, щоб покласти квіти — як символ пам’яті. Щоб згадати всіх цивільних, чий шлях обірвався тут, у дні темряви.

У цей скорботний день, коли серце стискається від болю, ми згадуємо кожного, хто віддав своє життя за свободу України. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять про загиблих у Бучі, місто, яке стало символом страждань та незламності. Ми прийшли сюди, щоб покласти квіти — як знак скорботи та поваги до тих, хто більше не з нами. Кожна квітка – це крапля сліз, кожна пелюстка – це спогад. Ми пам’ятаємо кожного, хто став жертвою російської агресії. Ми ніколи не забудемо їхні імена, їхні обличчя, їхні історії.

Молитва, що лунала над Бучею, була не просто словами, а криком душі, зверненим до Всевишнього з проханням про захист та мир для України. «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни» — ці слова стали символом нашої віри, нашої надії, нашої незламності. Ми віримо, що Господь почує наші молитви і дарує Україні мир. Ми молимося за душі загиблих, за їхні родини, за всіх, хто страждає від війни. Ми просимо про силу, щоб пережити цей тяжкий час, і про мудрість, щоб побудувати краще майбутнє для нашої країни.

Нехай квіти, покладені нами, стануть символом нашої пам’яті, нашої любові та нашої непохитної віри в перемогу. Нехай кожна квітка нагадує нам про ціну свободи та про необхідність боротися за мир. Сьогодні ми не лише сумуємо, ми також сповнені надії. Надії на те, що темрява відступить, що сонце знову засяє над Україною.

Ми молимося за Україну. І просимо одне: щоб наступну річницю ми зустріли вже в мирній країні. Без пострілів. Без страху. Вільні. Ми віримо в це. Ми знаємо, що так буде.