Знову наша громада огорнулася чорною хусткою жалоби – сьогодні ми попрощалися із загиблим захисником Віталієм Віталійовичем СТЕПАНЕНКОМ. Його життя обірвалося 2 вересня цього року під Покровськом. Герою тепер навіки 41…

Панахида за загиблим, яку служили священники та капелан Православної Церкви України, відбулася в нього вдома, в Нових Санжарах. Після панахиди траурна процесія вирушила вулицею Центральною до місця прощання, яке традиційно відбулося в центрі селища біля пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні. І на шляху до місця проведення церемонії прощання, і на шляху до місця поховання кортеж з домовиною Героя зустрічали сотні мешканців Нових Санжар, Руденківки, Дубини, встеливши дорогу квітами, а на залізничному переїзді увімкнули безперервний сигнал, як знак пошани загиблому.

Поховали Героя на кладовищі його рідного села Дубина. Яким за життя був загиблий Герой під час траурного мітингу розповіли селищний голова Геннадій СУПРУН, директор Руденківського ліцею Андрій ДІГТЯР та класний керівник Віталія Валентина ДАШКО.

Віталій народився 2 березня 1984 року в Дубині. Ріс хорошим, спокійним хлопчиною. Навчався спочатку в Дубинівській, а потім в Кунцівській школах. Після здобуття середньої освіти навчався в Полтавському профтехучилищі на токаря. Деякий час працював за спеціальністю в Полтаві на заводі, але трудову діяльність перервала строкова служба в лавах Збройних Сил України. Майбутній Герой охороняв кордони нашої держави.

Після демобілізації продовжив свій трудовий шлях, працюючи будівельником.

В 2013 році зустрів своє кохання, одружився. Молода родина оселилася в Нових Санжарах, жили дружно, підтримували одне одного, будувала плани на майбутнє.

Однак в їхнє мирне, наповнене любов’ю та взаєморозумінням життя увірвалася війна. Віталій був мобілізований до лав ЗСУ 10 жовтня 2024 року і потрапив на один з найгарячіших напрямків – Покровський.

На жаль, 2 вересня цього року життя нашого Героя – старшого солдата, старшого механіка – водія І танкового взводу І танкової роти танкового батальйону обірвалося під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.

Віталій був спокійним, добрим, дуже товариським, мав багато друзів та сам був вірним другом, завжди відгукувався на прохання про допомогу. Його любили й поважали і друзі, і колеги, і бойові побратими. А для дружини, за її словами, він був найкращою людиною на Землі.

Востаннє загиблому Віталію СТЕПАНЕНКУ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант відділення військово – цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив дружині Захисника Таїсії Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.

Ми схиляємо голови в скорботі і висловлюємо щирі слова співчуття дружині Таїсії Едуардівні, матері Валентині Миколаївні та батькові Віталію Миколайовичу, а також всім рідним та близьким полеглого Героя, розділяємо їхній біль непоправної втрати. Його мужність і подвиг житиме в пам’яті наступних поколінь.

Все більше горя на нашій землі, все більше біди і сліз, але ми продовжуємо боротьбу за нашу Перемогу та незалежність, адже жертва наших Героїв не має бути марною.

Вічна слава Герою! Слава Україні!

« повернутися