Сьогодні громада схилила голови у глибокій скорботі за загиблим Захисником України, Володимиром Івановичем СТРЯПУХІНИМ. Вірний син Батьківщини, помічник гранатометника Володимир СТРЯПУХІН віддав своє життя 7 березня в Ізюмі, виконуючи свій священний обов’язок із захисту рідної землі.

Сотні людей, віддаючи шану полеглому герою, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж у Нових Санжарах, Руденківці та Мар’янівці. Востаннє громада прощалася з воїном, проводжаючи його до місця вічного спокою. Гіркота втрати та невимовний біль наповнили серця всіх мешканців громади, особливо рідних, близьких, друзів, односельців, побратимів та знайомих, які прийшли провести Володимира в останню путь. Траурний мітинг пам’яті загиблого воїна відбувся на Мар’янівському кладовищі, де звучали слова скорботи та вдячності за його подвиг.

Яким був Володимир Іванович за життя, розповів селищний голова Геннадій Супрун. Володимир народився 14 червня 1965 року в Чугуєві. Навчався в 5-й школі, після 8 класів вступив до ПТУ, де здобув спеціальність слюсаря. Після завершення навчання працював на заводі імені Малишева, беручи участь у збиранні танків.

Під час служби в армії зустрів свою майбутню дружину, Вікторію, з якою уклав шлюб у 1987 році. Після демобілізації Володимир працював на авіазаводі в Чугуєві, потім його трудова діяльність продовжилася на заводі паливної апаратури. Згодом він став приватним підприємцем.

У 1988 році в родині народилася донька Катерина, а в 1995 році – син Дмитро. Сім’я переїхала до Курахового. Коли у 2014 році почалася війна, Володимир прагнув стати на захист Батьківщини, але йому відмовили у військкоматі. Він висловлював своє обурення, кажучи: «Молодих забираєте, а мене ні, то заберіть краще мене». Лише у 2018 році Володимир Іванович зміг приєднатися до лав ЗСУ. Відтоді він служив за контрактом, був помічником гранатометника і ніс службу в найгарячіших точках – в Кураховому, в Мирнограді, під Нью-Йорком та під Ізюмом. Під час служби неодноразово рятував побратимів, ризикуючи власним життям, зазнав двох контузій, проходив лікування та знову повертався до своєї частини.

Володимир був чудовим чоловіком та батьком, сповненим любові до дружини, з якою прожив 37 років, та своїх дітей. Оскільки в останні місяці не мав змоги часто телефонувати, він щодня надсилав Вікторії повідомлення, щоб вона не хвилювалася. Під час відпустки, повертаючись додому в Мар’янівку, куди родина переїхала після повномасштабного вторгнення, він з великою насолодою займався господарством, ремонтував все, робив все своїми руками. Подбав про дружину, придбавши свійських тварин, щоб вона доглядала за ними, господарювала та менше сумувала та хвилювалася за нього. Володимир мав багато планів на майбутнє, мріяв після повернення додому зайнятися господарством, адже, за його словами, це приносило йому спокій. Але, на жаль, не судилося…

Востаннє загиблому Володимиру СТРЯПУХІНУ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало передав дружині Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.

У цю важку годину висловлюємо найщиріші співчуття дружині Вікторії Володимирівні, доньці Катерині, сину Дмитру та зятю Роману.

Спи спокійно, Герою. Світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг навіки залишаться у наших серцях.