Сьогодні на центральній площі знову – велелюдно. Ковельчани прийшли попрощатись зі своїми земляками, Героями – Олегом Сахарчуком та Олександром Турчиком. Мужніми чоловіками, патріотами своєї країни. прекрасними людьми.

У кожного з них – свій шлях, своя доля. Їх біографії в чомусь і перегукуються. Про це під час громадянської панахиди говорив міський голова Ігор Чайка.

Життя Олега Сахарчука вражає справжністю і любов’ю до всього – родини, справи, якою займався, країни.

Народився у селі Стеблі. Закінчив Уховецьку загальноосвітню школу. У Ковельському машинобудівному технікумі здобув фах техніка-механіка. Пройшов строкову службу. Бойовий досвід здобув під час АТО у 2014-2015 роках. Працював на очисних спорудах КП «Ковельводоканал», в службі охорони у Ковелі та Києві.

З дружиною Тетяною виховував трьох синів, свою найбільшу гордість: Дмитро – слідчий Національної поліції, Владислав – студент Львівського університету безпеки життєдіяльності ДСНС, Олег – школяр ліцею №12.

Рідні розповідають, що їх найкращий у світі син, чоловік, батько, був дуже гостинний, любив готувати, слідкував за кулінарними новинками, мав свої власні рецепти. Він з радістю зустрічав друзів у своєму будинку. Завжди спішив до батьків Надії Григорівни та Федора Олександровича, щоб підтримати, допомогти.

Коли почалась війна, Олег працював неподалік Бучі охоронцем. Тоді йому вдалося вийти з окупації. Врятуватись. Повернутись додому.

Уже за кілька днів отримав повістку, у березні 2022 року його мобілізували. Служив спочатку на Рівненському полігоні старшим кухарем. Згодом потрапив до інженерного взводу. Разом з побратимами виконував завдан-ня на Куп’янському та Запорізькому напрямках.

2 лютого – був на зв’язку, спілкувався з дружиною. Тоді ще ніхто не знав, що голос найріднішої людини звучав у телефонній трубці востаннє.

Наступного дня надійшла страшна звістка: сержант, командир стрілецько-го відділення вч А 4808 Олег Сахарчук загинув при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Приморське Запорізької області. Йому тепер назавжди – 46.

Олександр Турчик учора мав би зустрічати свій 51-й день народження. На жаль, не дожив до нього…

Він – корінний ковельчанин. Спочатку навчався у ЗОШ №1, коли сім’я переїхала у село Воля-Ковельська – у ЗОШ №10. Здобув професійну освіту у ПТУ №7, яке закінчив з відзнакою. Далі була служба в армії. Пізніше – навчання у Ковельському машинобудівному технікумі. Працював на різ-них посадах у КП «Ковельводоканал».

Мав багато друзів та знайомих, але найголовнішою для нього завжди за-лишалася родина. Всю свою любов віддавав трьом племінникам, про яких піклувався, як про власних дітей. Добрий, світлий, щирий. Він любив природу, захоплювався риболовлею, полюванням, був затятим грибником.

Олександр Турчик ще до початку повномасштабного вторгнення доєднався до місцевої тероборони. 10 січня 2022 року підписав контракт та розпочав військову службу. Лиманський, Покровський, Краматорський напрямки. Олександр їх пройшов зі своєю «сталевою соткою».

Удома на нього чекали мама Катерина Борисівна, тато Василь Порфирович, сестра Тетяна з сім’єю. Завжди – на зв’язку, завжди – слова підтримки і розуміння від дорогих людей.

У листопаді минулого року Олександр дивом вцілів після авіаудару по господарській частині поблизу Костянтинівки на Донеччині. Саме тоді загинула його командир, ковельчанка Марина Ізотова. Важко переживав втрату. Сам отримав поранення, довго лікувався був на реабілітації у різних медичних закладах України. Здоров’я було уже підірване.

Все ж 15 січня повернувся до військової частини. Самопочуття погіршувалось. У зв’язку з цим Олександра госпіталізувати. Дорогою до лікувального закладу Дніпра серце сержанта, старшого кухаря господарського відділення взводу матеріального забезпечення 2-го механізованого батальйону вч А 7028 зупинилося.

На цій війні українці гинуть не лише від ворожих куль та осколків. Але й відходять у вічність від пережитого, від того, через що їм довелось пройти.

Сьогодні було багато спогадів, хороших слів сказано про кожного з військовослужбовців. Вони прожили достойне життя. Кожен з них міг ще так багато зробити, подарувати любові, турботи тим, хто поруч.

Пам’ятаймо ціну нашої свободи та незалежності.

Поховали Олександра Турчика та Олега Сахарчука на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять та слава!