Сьогодні Підволочиська громада з глибоким сумом та невимовною скорботою прощається зі своїм мужнім сином — молодшим сержантом 105-ої окремої бригади територіальної оборони Шаварином Михайлом Вікторовичем (21 серпня 1984 р.н.). На 40-му році життя він віддав найвищу данину — власне життя, виконуючи свій військовий обов’язок перед Батьківщиною. Його шлях Героя обірвався трагічно, але пам’ять про його подвиг житиме вічно.

9 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання на пункті спостереження на Харківщині, Михайлові раптово стало зле. Незважаючи на негайну госпіталізацію та титанічні зусилля медичного персоналу, серце нашого Захисника зупинилося. Однак, його серце, яке билося заради України, назавжди залишиться у серцях тих, хто знав його, хто цінував його самовідданість і мужність. Михайло Шаварин — це ім’я, яке навічно вписане в історію громади.

У Підволочиську важко знайти людину, яка б не знала Михайла. Він був не просто воїном, а й людиною надзвичайної світлості, щирості та завжди усміхненою. Його безмежна доброта і готовність до самопожертви вражали всіх: навіть отримуючи особисті передачі з дому, він завжди знаходив можливість допомогти побратимам, говорячи: «Дякую. Мені не треба, а моїм побратимам треба допомогти». Така жертовність була властива йому до останнього дня його життя. Михайло Шаварин демонстрував, що справжня турбота полягає у допомозі іншим.

Життя Михайла Шаварина було сповнене служінням Україні. Він став на захист Батьківщини ще у 2015 році, активно брав участь у бойових діях у складі різних військових підрозділів. Він гідно ніс військову службу, відзначався численними нагородами, що свідчили про його професіоналізм та відвагу. Проте, найбільшою любов’ю для нього була його родина: любляча мати, віддана дружина та троє його маленьких дітей. Він залишив по собі трьох янголят, які тепер зростатимуть без батька, але з безцінною спадщиною — пам’яттю про його незламну мужність, любов і самовідданість. Наша громада повинна підтримати родину Михайла Шаварина.

Ми не маємо права забути Михайла. Наш обов’язок — зберегти пам’ять про нього, вшанувати його подвиг та оточити особливою турботою його матір, дружину та дітей. Вдячність — це не лише слова, а й конкретні дії, наша спільна підтримка для тих, хто втратив найдорожче заради нашої свободи. Сьогодні ми прощаємося з ще одним Героєм, чиє життя стало символом незламності. Його домовину накрили синьо-жовтим стягом, над ним пролунали Державні Гімн та військові залпи, сповіщаючи небо про втрату. Нехай Господь прийме душу Михайла Шаварина у Своє Царство Небесне та дарує йому вічний спокій.