Сьогодні Теплицька громада з глибоким сумом зустріла та провела в останню путь свого земляка, Владислава Володимировича Комарука, відважного захисника з села Мишарівка, який віддав своє життя за Україну. Герої не вмирають, вони живуть у нашій пам’яті.

Провести Героя в останню дорогу прийшло майже все село. Мешканці громади зустрічали траурну процесію, утворюючи живий коридор, стаючи на коліна та встеляючи шлях квітами, висловлюючи свою шану та подяку. Кожен герой України заслуговує на вічну пам’ять.

Владислав народився 12 листопада 1998 року в мальовничій Мишарівці, де пройшли його дитинство та юність. Після успішного закінчення Теплицької ЗОШ №2, він продовжив навчання у Верхівському аграрному коледжі, де здобув спеціальність агронома. У 2018 році був призваний на строкову службу до Національної Гвардії України. У мирному житті Владислав працював на ремонтно-будівельних роботах, був щирою, доброю, відкритою, працьовитою та позитивною людиною. У 2022 році створив сім’ю, одружившись з коханою, а вже в жовтні того ж року в них народився син Артем. Слава Україні та її захисникам!

На жаль, Владислав не встиг насолодитися сімейним щастям і батьківством, оскільки в листопаді 2022 року він став до лав Збройних Сил України по мобілізації. Пройшов навчання та підготовку в Німеччині. Служив оператором 2 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу ракетних комплексів у складі 47-ої окремої механізованої бригади. Відповідальний, рішучий, надійний і сміливий, мудрий та виважений, він разом із побратимами стояв у найгарячіших точках на різних напрямках фронту. Кожен загиблий герой – це незагоєна рана на тілі України.

В серпні 2023 року на Запорізькому напрямку Владислав отримав важкі поранення, але після лікування та тривалої реабілітації повернувся до строю. Далі його чекав Авдіївський напрямок – одна з найгарячіших точок на карті бойових дій. У лютому 2024 року там точилися запеклі бої, і ворог намагався вибити українські підрозділи із займаних рубежів. Ці бої стали роковими для Владислава. З лютого 2024 року він не виходив на зв’язок і вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бередичі Покровського району Донецької області. Рідні до останнього вірили та сподівалися, що він живий і перебуває в полоні. Проте, на жаль, сподівання не справдилися… Вічна пам’ять герою!

Стало відомо, що свій останній бій за волю і незалежність України Владислав прийняв 25 лютого 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Бередичі. Тоді село Бередичі було важливою позицією під час боїв за Авдіївку.

Воїну навіки 25… Звичайно, у такому молодому віці він мав безліч планів, мріяв любити, виховувати сина, працювати та радіти життю. На жаль, цим планам не судилося збутися… Російська війна відібрала у нього все. Його життя стало ще одним болючим нагадуванням про високу ціну свободи. Вона неосяжна, болюча і гірка…

Владислав загинув як справжній воїн, залишивши після себе не лише біль втрати, але й приклад мужності, честі та самопожертви. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народу та Україні.

Вдома Владислава не дочекалися дружина та маленький син Артемко, батьки та брат. Пам’ятаємо героїв, що віддали життя за Україну.

Сьогодні востаннє нашому Захиснику віддали військові почесті. Державний Прапор України, що огортав домовину бійця, передали дружині, як символ чоловікової мужності та відданості Україні. Три постріли почесної варти сповістили, що тут навіки спочив Воїн, який загинув за Україну – солдат Комарук Владислав Володимирович, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.

Теплицька громада висловлює глибокі співчуття родині Владислава. Нехай Бог допоможе вам пережити цей надважкий біль втрати… Хай світлим буде загиблому Воїну Царство небесне, а пам’ять про нього – вічною.

Доземний уклін, вічна шана та пам’ять Владиславу Володимировичу.