Сьогодні Теплицька громада разом із Джулинською громадою провели в останню земну дорогу свого захисника – Івана Олександровича БАРТЄНЄВА .

Молодий, мужній, відданий. Йому б жити, кохати, мріяти. А він — захищав, боровся, вірив і став одним із тих, кому Україна завдячує життям…

Народився Іван 2 січня 1997 року в селі М’якохід Джулинської громади, там пройшло його дитинство та шкільні роки. Навчався у Гайворонському професійному аграрному ліцеї. Після закінчення ліцею працював головним охоронцем у мережі супермаркетів «Фора» в місті Києві. Колеги поважали його за порядність, доброту та відданість справі.

У 2022 році Іван одружився з нашою землячкою з села Бджільна Іванною. А у 2023 році у молодої сім’ї народилась донечка Евеліна.

Військовий шлях Івана розпочався з 29 квітня 2020 року, тоді він підписав контракт із ЗСУ щоб боронити східні кордони нашої держави.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення московитів, Іван брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей. Служив на посаді головного сержанта взводу протитанкових ракетних комплексів вогневої підтримки у складі 23 окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця». Разом із побратимами виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту. Неодноразово був поранений, але щоразу повертався у стрій. Світлий хлопець у всіх сенсах цього слова. Завжди усміхнений і готовий допомогти. Завжди сумлінно виконував накази і бойові завдання, за що був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», орденом «За мужність» ІІІ, відзнакою «За участь в боях – Бахмутський рубіж».

5 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Маркове Краматорського району Донецької області Іван Бартєнєв прийняв свій останній бій.

У віці 28 років завершився життєвий шлях Героя, який не злякався навали ворога та став до лав ЗСУ, щоб боронити Україну і всіх нас. Така висока ціна нашого щоденного спокою.
Його коротке життя вмістило так багато… Мужність. Вірність. Відповідальність. Любов. Службу. Війну. Надії на мирне майбутнє… Але війна обірвала нитку життя так жорстоко і несправедливо…

Церемонія прощання розпочалася біля будинку Івана в селі Бджільна, у якому він будував родинне гніздо. Звідти жалобна хода пройшла до Свято-Михайлівського храму села, де звершили чин відспівування загиблого воїна. Після чого траурний кортеж у супроводі рідних, близьких, побратимів і всіх небайдужих жителів Теплицької громади відправився до села М’якохід, де народився Іван і де проживає його мати. Востаннє вона зустріла свого сина сьогодні…

Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родину Івана. Лише біль… Згорьована мати перед труною з сином. Молода вдова, гірко плакала, обіймаючи домовину з тілом свого чоловіка… Донечка, яка знатиме татка тільки з фото і тільки з розповідей матусі… Брат, побратими…

Багатолюдним було прощання з Іваном. Гіркота від невимовної втрати пронизувала душу… Пекуча біль, до якої не можна звикнути, якої не можна пробачити… Сум… Сльози… Розпач…

Поховали Героя під звуки Державного Гімну на кладовищі у селі М’якохід. Дружині Івана вручили прапор України як символ держави, якій вірно і до кінця служив її чоловік… Три постріли почесної варти сповістили, що тут навіки спочив Воїн, який загинув за Україну.

Це непоправна втрата для всіх нас і водночас історія, викарбувана іменами тих, кого ми не маємо права забувати…

Усією громадою низько схиляємо голови у скорботі та глибоко розділяємо біль втрати з рідними і близькими.

Вічна шана тобі, Воїне, та доземний уклін. Нехай в мирі спочиває твоя душа, а пам’ять про тебе буде вічною…