Сьогодні, у День військового журналіста, ми віддаємо шану тим, хто не просто інформує – вони документують хід історії. Ці відважні люди працюють не з тилу, не в комфортних умовах, а там, де розгортаються ключові події, що визначають нашу долю. Там, де слово часто лунає на тлі вибухів, а висловлення правди вимагає такої ж сміливості, як і боротьба на передовій. Військові журналісти є очима та вухами суспільства, приносячи до нас реалії війни з епіцентру подій.

Харків у цій війні – це більше, ніж просто місто. Він став символом незламності, своєрідними воротами, через які пролягає життєво важливий шлях для наших захисників – дорога на фронт і назад. Ми, харків’яни, зустрічаємо їх, надаємо необхідну підтримку, допомагаємо відновити сили, щоб вони могли знову повернутися до своєї важкої, небезпечної, але надзвичайно важливої роботи. Роботи, що вимагає неабиякої витримки та самовідданості. Ця журналістика під час війни є життєво необхідною для підтримки морального духу нації.

Окрема повага харків’янам, які свідомо обрали цей шлях, сповнений смертельних ризиків. Ви бережно зберігаєте для майбутніх поколінь незаперечну правду про героїзм українських воїнів, про незламну стійкість нашого народу, про жорстоку боротьбу з нелюдськими силами. Ваша робота, ваша мужність, ваша відданість правді робить цю боротьбу частиною всесвітньої історії, і ви є ключовою силою у цьому процесі. Журналісти Харкова є прикладом найвищої професійної честі.

Харків завжди був і залишається поруч із вами, підтримуючи вас у ваших зусиллях. І так буде завжди, адже ми – єдине ціле в цій боротьбі за вільне майбутнє. Наша співпраця та взаємна підтримка є запорукою перемоги. Ми цінуємо кожного, хто несе світло правди в найтемніші часи.

(Через особисті налаштування ФБ у журналістів, не всіх можу тегнути. Але з повагою – до всіх!)