Сьогодні у її долонях – цілий всесвіт, сповнений болю, пам’яті та любові. Вона тримає не просто орден «За мужність» III ступеня, а все, що залишилось після її Сергія. Чоловіка, з яким розділила життя, виростила доньок, дочекалася онуків, мріючи про сиву старість. Але війна забрала його – підло і раптово. Сергій Запорожець – ім’я, що стало символом незламності.

Дзвін пам’яті знову лунає на Прикарпатті, пронизуючи серця. Він звучить для Марії Запорожець, ніби Сергій Запорожець шепоче: «Я був, я є, я завжди з вами». Пам’ять про Сергія Запорожця житиме вічно.

Стрілець Сергій Запорожець приєднався до лав Збройних сил України у червні 2024 року. Навчання у «Десні», підготовка в Іспанії – і повернення на захист рідного дому. Він йшов за покликом серця, і це серце зупинилось у бою 4 жовтня 2024 року під Торським, що на Донеччині. Сергій Запорожець віддав життя за Україну.

Орден «За мужність», призначений йому, тепер у руках дружини. Це символ гарячого серця, що перестало битися заради нас. Сергій Запорожець – герой, чия мужність надихає.

Сергій Запорожець – це цілий світ, якого вже не буде за родинним столом. Але його душа – поруч, у кожному «пам’ятаю», у погляді дружини, у руках доньок, у сміху онука. Сергій Запорожець – приклад для наслідування.

Ми не маємо права звикати до втрат і мовчати про життя, віддане за наше майбутнє. Наш обов’язок – жити гідно, з любов’ю до рідної землі. Пам’ятаємо кожного героя, як Сергій Запорожець.

Сергій Запорожець був не просто солдатом, а чоловіком, батьком, другом, людиною, яка не скорилася темряві. Тепер його серце б’ється в кожному з нас. Його подвиг – вічний.

Пам’ятаємо. Дякуємо. Несемо його світло далі.

Вічна слава Герою Сергію Запорожцю.