Сьогодні, 10 липня, Україна вперше відзначає важливу та глибоко символічну дату – День вшанування пам’яті загиблих медиків. Цей день встановлено для того, щоб віддати належну шану сотням відважних медичних працівників, які поклали своє життя, рятуючи інших під час повномасштабної агресії. Вони були на передовій не зі зброєю в руках, а з хірургічними інструментами, ліками та невичерпною турботою, що робило їх справжніми героями сьогодення.

Від перших днів повномасштабного вторгнення, коли країна зіткнулася з небаченими викликами, українські медики проявили надзвичайну стійкість та самовідданість. Тисячі лікарів, медичних сестер, фельдшерів, парамедиків та водіїв “швидкої допомоги” щодня ризикували власним життям, аби забезпечити невідкладну медичну допомогу пораненим воїнам та цивільним. Багато з них загинули безпосередньо під час виконання своїх професійних обов’язків, працюючи під обстрілами, в оточенні, чи під час евакуації постраждалих. Їхній подвиг є свідченням найвищої людяності та професіоналізму.

Цей особливий день пам’яті має на меті не лише згадати імена полеглих, але й підкреслити величезний внесок кожного медика у боротьбу за життя. Серед тих, хто навічно залишиться в пам’яті українського народу, є і наші земляки, чиї імена відомі завдяки їхній жертовності. Наприклад, Віталій Станіславович Волков, Олександр Іванович Тихоненко, Юлія Олександрівна Чернишова з Гадяцької громади, а також Станіслав Миколайович Близнюк з Краснолуцької громади. Ці та багато інших медичних працівників надавали допомогу в найгарячіших точках, евакуювали поранених з-під вогню, працювали в умовах постійної небезпеки, не шкодуючи себе. Вони були там, де кожне людське життя висіло на волосинці, і залишалися вірними своїй клятві та Україні до останнього подиху. Їхній приклад надихає та зобов’язує пам’ятати ціну свободи та миру.

Як знак глибокої вдячності та скорботи, о 14:00 за київським часом у всіх лікарнях та медичних установах по всій країні пролунав особливий сигнал – звук серця, що зупиняється. Ця символічна подія супроводжувалася хвилиною мовчання, що об’єднала українців у спільній пам’яті. Це був момент всенародної шани та скорботи за всіма, хто віддав своє життя заради збереження інших. Подібні акції є важливим елементом національної пам’яті, що дозволяє усвідомити масштаб жертовності та героїзму.

Українські медики — це не просто професіонали, а справжні захисники, які боролися за кожне життя на рівні зі збройними силами. Їхні дії рятували тисячі людей, даруючи їм шанс на одужання та повернення до мирного життя. Їхній незламний дух та відданість справі стали символом непереможності України. Цей день – це не лише данина пам’яті, а й нагадування про те, що кожен медичний працівник, який працює в умовах війни, заслуговує на найвищу повагу та підтримку. Ми пам’ятаємо, дякуємо та шануємо кожного героя в білому халаті.