Сьогодні, 14 липня, минає рік відтоді, як обірвалося життя нашого земляка, відважного воїна Валерія Станіславовича Заболотного. Ця річниця – день гіркої розлуки, вічного жалю та світлої пам’яті про незламного героя. Це річниця без Валерія… Сьогодні всі, хто знав і пам’ятає нашого захисника, згадують його добрим словом і тихою молитвою, вшановуючи його безсмертний подвиг.Валерій Заболотний народився 27 жовтня 1983 року в мальовничому селі Удріївці, що на Дунаєвецькому районі Хмельницької області. Його дитинство і юність пройшли в цій місцевості, де він здобув середню освіту, успішно закінчивши Томашівську загальноосвітню школу. Після шкільних років Валерій активно допомагав своїм батькам у будівництві нового житла в селі Маків, де він прожив більшу частину свого життя. Цей період заклав основи його працьовитості та відповідальності.Протягом свого життя Валерій Заболотний здобував різноманітний досвід, працюючи як в Україні, так і за кордоном. Він був відкритою людиною і не поспішав створювати офіційну сім’ю, адже мав власне бачення життя та відповідальності, проте виховував сина у цивільному шлюбі. З дитинства він захоплювався спортом: активно грав у футбол, вправно володів більярдною києм та регулярно відвідував тренажерний зал, підтримуючи чудову фізичну форму. За характером Валерій був впевненим у собі, принциповим і завжди твердо стояв на власній позиції. Його глибокий інтерес до історії та артефактів стародавнього світу став підґрунтям для його військового позивного – «Скіф».У жовтні 2023 року, керуючись почуттям обов’язку, Валерій Заболотний добровільно став до лав Збройних Сил України, щоб відстоювати суверенітет і територіальну цілісність нашої Батьківщини. Він проходив інтенсивне навчання у Кам’янець-Подільському навчальному центрі, де освоював навички водіння важкої техніки. З 1 січня Валерій був направлений до військової частини технічного забезпечення, де його професійні якості були високо оцінені.Невдовзі, за окремим запитом Генерального штабу, Валерія перевели до легендарної 49-ї окремої штурмової бригади «Карпатська Січ». За словами його побратимів, за його переведення велася боротьба протягом цілого місяця, і лише втручання вищого військового керівництва дозволило змінити підрозділ. Цей факт підкреслює високий професіоналізм та цінність Валерія як воїна. Він проходив службу в розвідці, брав участь у численних складних операціях у тилу ворога. Разом із своїм побратимом із позивним «Остін» Валерій Заболотний звільнив від окупантів 2,5 кілометри української території, за що був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ – «Золотим Хрестом». Це свідчить про його виняткову мужність та ефективність на полі бою.Згодом Валерія Заболотного було призначено командиром першої сотні окремого штурмового відділення. На цій відповідальній посаді він навчав новобранців та особовий склад веденню бойових дій, передаючи свій неоціненний досвід і знання. Він був наставником для багатьох, формуючи справжніх воїнів.На жаль, під час виконання чергового бойового завдання в районі населеного пункту Нью-Йорк, що на Донеччині, Валерій Заболотний героїчно загинув від ворожої кулі, віддавши своє життя за свободу України. Його смерть стала величезною втратою для побратимів, рідних та всієї країни.Похований Валерій Заболотний у місті Хмельницький на Алеї Слави Героїв, де знайшов свій вічний спочинок серед інших захисників України. Його пам’ять увічнена і в державних нагородах. Посмертно він був нагороджений:* Орденом «За мужність» ІІІ ступеня,* Відзнакою «Золотий Хрест» від Головнокомандувача ЗСУ.У глибокій скорботі ми схиляємо голови перед вічною і світлою пам’яттю нашого Героя. Добрий, світлий спомин про Валерія Заболотного стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів і усіх, хто знав його, любив і шанував, адже найвищою нагородою тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих – пам’ять. Ми пам’ятаємо його подвиг і дякуємо за кожний день мирного неба, виборений такою дорогою ціною.