Сьогодні, 20 вересня, місто Моршин вшановує річницю пам’яті видатного українського поета, літератора, дисидента та борця за волю України – Зеновія Красівського. Він був членом Українського національного фронту (УНФ) та Української Гельсінкської групи (УГГ), останнім Крайовим провідником ОУНР у підрадянській Україні та почесним громадянином міста Моршина. Його життя, сповнене боротьби та незламності духу, назавжди закарбувалося в історії України.

Зеновій Красівський народився 12 листопада 1929 року в мальовничому селі Витвиця, що на Івано-Франківщині. Його шлях не був легким. У 1948 році його родина була примусово вивезена до Казахстану, але Зеновію вдалося втекти. До першого арешту в 1949 році він перебував у нелегальному становищі в Карпатах, де був важко поранений. Суд НКВС засудив його до 5 років ув’язнення та довічного заслання. Покарання він відбував на лісоповалі в Архангельській області. У 1953 році його звільнили та відправили до Караганди, де на той час перебувала його родина. Там він працював шахтарем, але у 1957 році зазнав важкої травми, що призвело до визнання його інвалідом ІІ-ї групи.

1959 року Зеновій Красівський був вдруге заарештований за «розпалювання націоналістичних настроїв серед українців». І цього разу йому вдалося втекти, демонструючи свою незламну волю до свободи. Наприкінці серпня 1963 року, історик Д.Квецько та науковець Б.Равнюк запропонували Красівському долучитися до створення нелегальної організації – Українського Національного Фронту (УНФ), яка мала на меті боротьбу за незалежність України.

У березні 1967 року розпочалися арешти керівних членів УНФ. 24 березня 1967 року заарештували і самого Зеновія Красівського. Розслідування проводили управління КДБ Івано-Франківської та Львівської областей. Завдяки конспіративній діяльності УНФ, учасників судили окремо. Красівського, як засновника організації, включили до групової справи. Його засудили до 12 років позбавлення волі: 5 років тюрми та 7 років таборів суворого режиму, а також 5 років заслання.

Під час відбування покарання у Владимирській тюрмі (1968-1971), Зеновій Красівський написав свою відому збірку віршів «Невольницькі плачі», яка вперше була опублікована в Лондоні у 1984 році, а також поему «Тріумф сатани». У 1972 році у Владимирі проти нього сфабрикували нову справу за статтею «антирадянська агітація і пропаганда». За вироком суду, Зеновія Михайловича направили до психіатричної лікарні у Смоленську, а потім до Львова та Бережан на Тернопільщині, де він перебував до липня 1978 року.

У жовтні 1979 року Зеновій Красівський став активним членом Української Гельсінкської групи (УГГ), продовжуючи свою боротьбу за права людини та незалежність України. 12 березня 1980 року його знову заарештували, відправивши «досиджувати» термін покарання за вироком 1968 року – 8 місяців і 7 днів таборів та 5 років заслання. Покарання він відбував у колонії суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Пермської області. У листопаді 1980 року його етапували на заслання до селища Луговий Тюменської області. Загалом, відомий письменник та дисидент провів у неволі 21 рік.

У 1985 році Красівський повернувся в Україну, а у 1987 році став секретарем Української Гельсінкської Спілки. У квітні 1990 року він виступив ініціатором створення політичного об’єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ), яке базувалося на ідеології націоналізму «з-під стягу Степана Бандери». Він також був засновником політичного журналу «Українські проблеми», що видавався у місті Стрий Львівської області. Зеновій Красівський, невтомний борець за волю та незалежність України, помер у Моршині 20 вересня 1991 року, залишивши по собі багату літературну та історичну спадщину.