Іллінеччина в жалобі: Прощання з Героєм Олександром Бондарем

Сьогодні, 22 липня, Іллінеччина віддала останню шану своєму відданому синові, мужньому Воїну та незламному Захиснику України – Олександру Володимировичу Бондарю. Його життєвий шлях, сповнений відданості, мужності та любові до Батьківщини, обірвався напередодні, 21 липня, залишивши глибокий слід у серцях земляків.

Олександр Володимирович народився 4 лютого 1964 року в місті Іллінці, зростаючи у великій та дружній родині. Він був найменшим із трьох синів, але його життєвий шлях виявився одним з найяскравіших. Довелося опановувати різні професії, здобувати нові навички, але Олександр ніколи не боявся викликів. Кожну справу він виконував з особливою сумлінністю та відповідальністю, вкладаючи в неї всю душу.

Створивши міцну та щасливу сім’ю з коханою дружиною Людмилою Вікторівною, Олександр Володимирович виховав чудову доньку. Згодом радість батьківства продовжилася онукою, яка стала для нього справжнім сонячним промінчиком. Сім’я була для нього найвищою цінністю, невичерпним джерелом любові та підтримки. Він був зразковим сином, люблячим чоловіком, дбайливим батьком та надзвичайно ніжним дідусем.

З перших днів повномасштабного вторгнення, коли ворог безсоромно ступив на нашу землю, Олександр Володимирович, не роздумуючи, приєднався до лав Збройних Сил України. Він не міг залишатися осторонь, коли його рідна країна потребувала найвідважніших. Захищаючи свободу та незалежність України, він служив у складі 59-ої окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка. Чоловік пройшов найгарячіші точки фронту – Херсонщину, Донеччину, Миколаївщину, де кожен день вимагав неабиякої мужності та витривалості. Він сумлінно та мужньо виконував бойові завдання.

Побратими згадують Олександра Володимировича як людину честі, слова та незламної сили духу, на яку завжди можна було покластися. Навіть після завершення служби у 2024 році, досягнувши 60-річного віку та маючи звання старшого сержанта, він не втрачав зв’язку з побратимами. Завжди підтримував їх, допомагав чим міг, ділився їхніми переживаннями.

21 липня 2025 року життя Олександра Володимировича раптово обірвалося. Його серце, за словами близьких, не витримало тягаря побаченого жаху та пережитих страждань на війні, забрало його життя тихо, але неминуче.

На Центральній площі міста зібралися рідні, близькі, друзі, колеги, представники влади та всі, хто знав і поважав Олександра, щоб віддати шану Воїну, патріоту, справжньому іллінчанину. Міський голова Володимир Ящук висловив глибокі співчуття матері, дружині, доньці та всім рідним, підкресливши, що Олександр мужньо та гідно виконав свій військовий обов’язок. «Світла і вічна памʼять Олександру! Слава Україні!» – пролунали його слова.

Присутні вшанували пам’ять Олександра Бондаря та всіх Героїв, які загинули за Україну, хвилиною мовчання, висловлюючи безмежну скорботу та повагу. Військові віддали Захиснику України останню шану, передавши Державний Прапор України, як символ його мужності, дружині Людмилі Вікторівні, під Держаний Гімн та потрійний збройний салют.

Нехай світлі спогади про Олександра Володимировича Бондаря завжди будуть сильнішими за смерть, а його ім’я назавжди залишиться вписаним в історію Іллінеччини як ім’я справжнього Героя. Вічна пам’ять та шана!