Сьогодні, 27 червня, Україна згадує справжнього патріота та відважного захисника – молодшого сержанта Лупікса Яніса Модрісовича, який цього дня мав би святкувати свій 53-й день народження. Проте жорстока війна безжально обірвала його життя у віці 43 років, залишивши невимовний біль у серцях рідних, побратимів та всієї нації. Пам’ять про Яніса Лупікса назавжди закарбована в історії боротьби за незалежність. Яніс народився 27 червня 1971 року у мальовничому селі Сувид, що на Вишгородщині Київської області. З перших днів повномасштабної агресії він без вагань став на захист своєї Батьківщини, проявивши надзвичайну мужність та відданість. Його військовий шлях був пов’язаний зі 169-м навчальним центром Сухопутних військ, де він обіймав відповідальну посаду снайпера. Ця спеціальність вимагає не лише високої професіональної підготовки, але й сталевих нервів та непохитної волі, якою володів Яніс Лупікс. Він був взірцем для своїх товаришів, демонструючи самовідданість та незламний дух. Трагічна звістка про загибель молодшого сержанта Лупікса Яніса Модрісовича прийшла з Донецької області. 24 серпня 2014 року, виконуючи бойове завдання у селі Орлово-Іванівка Шахтарського району, автомобіль, у якому перебував Яніс, підірвався на протитанковому радіокерованому фугасі. Цей підступний вибух забрав життя нашого героя, який до останнього подиху стояв на захисті свободи та територіальної цілісності України. Його жертовність є нагадуванням про те, якою ціною дається мир і незалежність. Кожен український воїн, що віддав життя за Батьківщину, заслуговує на вічну пам’ять та шану. За виняткову мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також вірність військовій присязі, Яніс Лупікс був посмертно нагороджений високою державною нагородою – орденом «За мужність» III ступеня. Це свідчення його незламності та неперевершеної відваги. Ця нагорода є символом визнання його внеску у велику справу захисту нашої країни. Світла пам’ять про Яніса Лупікса продовжує надихати нові покоління захисників. Тіло героя було поховане з усіма військовими почестями у рідній землі, у селі Ніжинське (колишнє с. Григоро-Іванівка) Ніжинського району, де він знайшов свій останній спочинок. Пам’ять про Яніса Лупікса живе не лише у серцях його близьких, але й у tangible символах вдячності. На будинку в селі Ніжинське, де мешкає його родина, встановлено меморіальну дошку, що щодня нагадує про подвиг їхнього сина, чоловіка та батька. Крім того, ім’я Яніса Лупікса викарбуване на меморіалі загиблим воїнам 169-го навчального центру, який був урочисто відкритий у грудні 2017 року у місті Десна. Ці меморіали слугують не тільки місцями вшанування, але й центрами патріотичного виховання. Сьогодні, віддаючи данину пам’яті Янісу, ми знову усвідомлюємо цінність миру та ціну, яку платить український народ за свою свободу. Його життя, обірване так рано, стало символом незламності духу та самопожертви. Світла пам’ять про справжнього патріота, українського воїна, який віддав своє життя, захищаючи нас і мирне українське небо, назавжди залишиться і збережеться в серцях тих, хто знав, любив і поважав Яніса. Вічна слава та шана Герою! Кожен, хто знав Яніса Лупікса, пам’ятає його як світлу і мужню людину.