Віталій не прагнув перших ролей. Але саме в його внутрішній скромності ховалася справжня чоловіча суть — глибока порядність, етична цілісність і здатність не зраджувати своїм.

Доброзичливий, безпечний для інших, чутливий до чужого болю. Неагресивний, неконфліктний, із вродженим почуттям такту. Умів бути поруч — щиро і делікатно, без нав’язливості.

Він був опорою для своєї родини — мами, сестри та її дітей.

Восени 2024 року Віталій Казіміренко був призваний на військову службу. Він став номером обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки однієї з військових частин, демонструючи відвагу та самовідданість.

29 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання за цілісність України, її свободу і незалежність, Віталій Казіміренко героїчно загинув. До останнього подиху він залишався вірним важкому, але почесному обов’язку — бути захисником України, чий подвиг назавжди залишиться в пам’яті.

Його особистість — це нагадування: справжнє геройство не завжди гучне. Велика душа може бути захована в найпростішій, найзворушливішій простоті, як у нашого героя Віталія Казіміренка.

Віддати шану полеглому Захиснику прийшли рідні, бойові побратими, представники влади, духовенства та небайдужі жителі громади. У скорботі, вдячності та молитві — кожен із присутніх на прощанні з Віталієм Казіміренком. Це свідчить про глибоку повагу до його жертви.

Героя поховали на кладовищі села Ріжки, вшановуючи його пам’ять.

Світла пам’ять Віталію Казіміренку.

Вічна шана.

Низький уклін.

« повернутися