Сьогодні, 3 березня 2025 року, минає два роки з дня, коли перестало битися серце справжнього патріота, мужнього воїна та відданого сім’янина – Миколи Григоровича Терешкевича. Його життя стало прикладом самовідданості, боротьби за свободу та безмежної любові до рідної землі, яку він захищав до останнього подиху. Ця сумна річниця нагадує нам про героїзм та жертовність українських захисників.

Микола Терешкевич народився 12 вересня 1976 року в селі Вишнів Волинської області, у великій родині. Він був наймолодшою, п’ятою дитиною серед двох братів та двох сестер. З дитинства Микола вирізнявся працьовитістю та відповідальністю, завжди готовий прийти на допомогу рідним. Дитинство, проведене у мальовничому селі, заклало в нього любов до природи та рідного краю.

З 1982 по 1993 рік навчався у Вишнівській загальноосвітній школі. У шістнадцять років він пережив важку втрату – смерть батька, що змусило його швидше подорослішати та взяти на себе частину сімейних обов’язків. Ця трагедія виховала в ньому силу духу та вміння долати труднощі.

У 1994 році Микола був призваний на строкову службу до війська. Проходив службу у Стрию, у військах протиповітряної оборони, де він зміцнив свій характер та отримав важливий досвід. Військова служба навчила його дисципліни, відповідальності та командній роботі.

Після демобілізації, як і багато його земляків, він їздив на сезонні роботи до Польщі, щоб забезпечити свою сім’ю. Микола любив природу – риболовлю, збирання грибів та ягід, які нагадували йому про безтурботне дитинство. Ці спогади давали йому сили та натхнення у важкі часи.

У жовтні 2001 року Микола створив власну сім’ю – одружився з Надією Андріївною. У цьому щасливому шлюбі народилося двоє дітей – син Олександр та донька Вікторія. Для них він був не просто батьком, а справжнім прикладом мужності, доброти й відданості. Він завжди знаходив час для своїх дітей, даруючи їм любов та підтримку.

Коли Україна опинилася під загрозою, Микола не зміг залишитися осторонь. У 2015-2016 роках він уже брав участь в АТО, добре знаючи, що таке війна. Цей досвід загартував його та підготував до нових випробувань.

З початком повномасштабного вторгнення 25 лютого 2022 року Микола знову став до лав Збройних Сил України. Від самого початку війни він перебував на передовій, захищаючи українську землю від ворога. Його мужність та відвага стали прикладом для інших воїнів.

З листопада 2022 року він воював у найгарячішій точці – біля Бахмута. У грудні отримав контузію, але після короткого відновлення повернувся у стрій. Навіть поранення не змогли зламати його дух.

2 березня 2023 року він нарешті повернувся додому у щорічну відпустку – довгоочікувану зустріч із сім’єю, можливість обійняти рідних, побути поруч. Ця відпустка була для нього ковтком свіжого повітря після важких боїв.

Але наступного дня, 3 березня 2023 року, серце воїна раптово зупинилося. Виснаження, перенесені поранення, контузія та жахіття війни – усе це виявилося занадто важким тягарем навіть для його сильного духу. Його смерть стала великою втратою для всієї громади.

Микола Терешкевич віддав найкращі роки свого життя захисту України. Він був не лише воїном, а й люблячим батьком, турботливим чоловіком, надійним другом і справжнім патріотом. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті українського народу.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні! Героям слава! 🕯