Сьогодні, 30 липня, солдату Кулику Анатолію Петровичу мало б виповнитися 39 , але йому навіки 38….
Сьогодні ми згадуємо нашого Героя, людину, яка своїм життям і вчинками показала, що таке справжня відвага, патріотизм та самовідданість. У цей день, коли Анатолій мав би святкувати свій день народження, ми схиляємо голови у пам’ять про нього.
Він був і залишається для всіх прикладом сили духу, незламної віри в краще майбутнє та безмежної любові до рідної землі.
Анатолій Петрович народився 30 липня 1985 року в с. Пустотине Макіївської громади.
У 1991 р. пішов у перший клас Пустотинської неповної середньої школи.
Після закінчення дев’яти класів у 2000 р. вступив на навчання до Ніжинського агротехнічного коледж за спеціальністю «Механізація сільського господарства».
Але справжнім його покликанням була будівнича сфера: створювати людям тепло і домашній затишок. Цьому він присвятив кращі роки свого життя. Скільки його майстровитими руками створено затишних осель, різних будівельних об’єктів.
Анатолій з юних років вирізнявся своєю активною громадянською позицією, для нього патріотизм і Україна були не лише слова, вони мали глибокий зміст, які відгукувалися у його свідомості і серці. Власне, тому був учасником Революції Гідності, був готовий свободу і незалежність своєї держави виборювати, а не чекати змін.
У 2013 році він здобув вищу освіту і оселився в Ніжині, де жив і працював, разом зі своїми однодумцями втілював будівельні мрії своїх замовників у життя.
У 2015-1016 роках, він, незважаючи на заключення лікарів про непридатність до військової служби, йде служити добровільно. Анатолій не міг інакше, бо служив його старший брат Василь, ще з 2014 року. Завжди був таким – запальним і впевненим у прийнятті рішень, справжніх, чоловічих. Разом вони служили у 24 Яворівській механізованій бригаді.
Так відбулося і в лютому 2022 року, коли російська орда посунулася на Чернігів.
У Анатолія 24 лютого 2022 року не вийшло доїхати, але вже наступного дня він, домовившись з такими ж, як сам, відчайдухами, опинився в обласному центрі, який вже палав від боїв з ворогом.
Так обоє братів стали воїнами 162 батальйону територіальної оборони, який активно обороняв та звільняв від російської нечисті місто – Герой Чернігів.
Після деокупації Чернігівщини, Анатолій Петрович разом з братом в числі 110 чоловік з так званої роти мотивованих, хто був готовий в будь-яку секунду взяти до рук зброю і стати до бою. Навчання протягом чотирьох місяців здавалося надто довгим, особливо розуміючи ситуацію на фронті. Чекати більше не могли і щойно оголосили про створення славнозвісної ІІІ штурмової бригади, подали заяви і перевелися туди. Бо розуміли, що можуть і вміють воювати. Анатолій був бійцем цієї роти.
З літа 2023 почалися важкі бої. Спочатку підрозділ Анатолія Кулика був на Бахмутському напрямку, а з початку лютого 2024 року їх перекинули під Авдіївку.Брати бачилися 2-3 рази на тиждень. Під Бахмутом- жили на сусідніх вулицях, а вже під Авдіївкою – в сусідніх селах.
Загинув Анатолій Кулик 28 лютого 2024 року під час відбиття ворожого штурму поблизу населеного пункту Орлівка.
11 березня Анатолія Кулика поховано на кладовищі у рідному селі Пустотине.
Він любив свою землю та захищав її. Він був патріотом і відважним Воїном. «Все буде Україна!» написав на прапорі своєї бригади «Вікінг». Це був його позивний.
Нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Хоробрих» та медаллю «За оборону Чернігова».
Сьогодні ми схиляємо голови в знак поваги і скорботи та висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Анатолія Петровича. Нехай душа воїна знайде вічний спокій, а ми, живі, будемо берегти пам’ять про нього. Він назавжди залишиться прикладом для наслідування і джерелом натхнення.
Вічна пам’ять Герою!