Сьогодні, 30 серпня, на Центральній площі нашого міста відбулася подія, що наповнила серця кожного присутнього одночасно і болем, і світлою надією. Відбулося відкриття інсталяції «Дерево Надії» – зворушливий і потужний символ незламної віри у повернення додому українських захисників, наших земляків.

Це унікальне дерево не шелестітиме зеленим листям, а зберігатиме імена. Імена тих, чиї сліди губляться між небом і землею. Імена тих, хто зник у тумані війни, але ні на мить не зникає у думках, у щоденних молитвах рідних. Його коріння глибоко вросло в серця тих, хто чекає. Це пам’ятник любові, стійкості, невичерпній надії та вірі.

Ідея проєкту належить Тетяні Огородник – волонтерці, голові громадської спілки «Ветеранський простір. Точка опори», жінці з неймовірною силою духу, яка вже майже три роки не припиняє пошуків та не втрачає надії на зустріч зі своїм чоловіком, Захисником Сергієм Демишевим. Її ініціативу від щирого серця підтримали інші родини зниклих безвісти й полонених воїнів та вся Іллінецька громада.

«В першу чергу я хочу висловити слова подяки тим хлопцям і дівчатам, які стали на захист України. Вічна шана та вічна слава полеглим Героям. Я безмежно вдячна ковалю Євгену, який створив цей шедевр – Дерево Надії. У кожному елементі цієї інсталяції закладений сенс і певна концепція. Дерево ніби створює спротив вітру, так як і ми протистоїмо противнику. Меч і щит символізує українців як оборонців своєї держави. І, звичайно, коріння – яким ми міцно тримаємось за свою землю. Я дякую родинам безвісти зниклих і полонених воїнів, що ви мене підтримали, що сьогодні ми разом на цьому заході. Взагалі хочу зауважити, що усі, до кого я зверталась у ході реалізації цього проєкту, мені всебічно допомагали. Моя найбільша мрія, щоб почали повертатись наші хлопці й зняли свої жетони. Тому, вішаючи жетон, закладіть свою віру, свою надію у цей момент. І нехай усі ваші сподівання здійсняться», – сказала Тетяна Огородник. Її слова пролунали з надзвичайною силою, об’єднуючи всіх присутніх у єдиному прагненні.

Олена Кузіна, мама зниклого безвісти Захисника Дениса Кузіна, зачитала власний вірш, у кожному рядку якого відчувається смуток і материнська любов. Також зі хвилюючими словами до присутніх звернулась Олександра Остапчук, бабуся, яка чекає на повернення свого онука Олександра Савича.

Найбільш зворушливим моментом стало те, як родини кріпили до гілок дерева жетони з іменами своїх батьків, чоловіків, синів, братів, на яких вони чекають. Кожен жетон – це історія, доля, мрія про повернення.

Свої почуття висловили й інші присутні, які прикріпили до гілок синьо-чорні стрічки – символ віри та смутку, але, найголовніше, символ надії. Відтепер Дерево Надії є невід’ємною частиною нашого міста, воно чекає, так само, як чекає кожен із нас. Його гілки зберігатимуть імена тих, хто ще не повернувся, а наші серця – незгасну віру, що вони обов’язково повернуться.

Не забуваємо, чекаємо, боремось разом!