Сьогодні вшановуємо пам’ять Євгена Галузіна: Три роки скорботи

Сьогодні, 6 квітня, минає три роки з дня трагічної загибелі нашого земляка — Євгена Вадимовича Галузіна. Ця весна, три роки тому, принесла у серця близьких невимовний біль. Мати, як і багато інших, чекала на дзвінок від сина, чекала на слова підтримки та заспокоєння. Того, хто телефонував майже щодня, аби підбадьорити, не дати занепасти духом, приховуючи від рідних небезпеку, яка чатувала на лінії фронту.

Євген — світла душа, щира та справжня людина, чиє ім’я назавжди залишиться в наших серцях. Він був люблячим сином, турботливим батьком, надійним побратимом. Його серце переповнювалося добротою, силою та тихою, але глибокою мужністю. Євген жив із гідністю, працював із натхненням, завжди з особливою ніжністю піклувався про найрідніших — доньку, маму та бабусю. Він був взірцем людської честі та відданості.

З початком повномасштабної війни Євген, не вагаючись ані секунди, знову став на захист рідної України. Досвідчений воїн, людина честі, він відправився туди, де його допомога була найбільш потрібною. Він обрав шлях воїна, щоб захищати мирне життя своїх близьких та майбутнє України. Його сміливість та самовідданість заслуговують на найвищу повагу та вічну пам’ять.

Останній дзвінок від Євгена пролунав 1 квітня. У його голосі, як завжди, відчувалися спокій та впевненість. На жаль, 6 квітня прийшла страшна звістка: під час виконання бойового завдання в районі Новотошківки Луганської області Євген разом зі своїми побратимами загинув від ворожого снаряда. Ця втрата стала непоправною для його родини та друзів.

Син не повернувся додому. Не було прощання, не було можливості попрощатися з ним у рідному краї. Лишилася лише незгасима пам’ять про його подвиг та велике серце. Його життя стало прикладом відваги, самопожертви та безмежної любові до України. Ми завжди будемо пам’ятати його героїчний вчинок.

Схиляємо голови у глибокій скорботі. Пам’ятаємо кожного дня. Шануємо пам’ять про Героя. Вічно вдячні за його подвиг.