Серед осель, що зазнали пошкоджень, опинилося і житло пані Ольги. Однак, її тривога спрямована не лише на власні втрати, а й на долю сусідів. Її син зміг витягти з-під уламків зруйнованої хати свого кума Сергія. Він був тяжко поранений, ледь живий, і наразі перебуває у реанімації. Ця історія є лише одним із багатьох свідчень трагедії, що спіткала мешканців Кам’янського.

Пані Світлана розповідає, як під час вибухів вона ховалася у кімнаті, що мала найменше вікон, намагаючись уберегтися від уламків. Земля буквально здригалася від потужних вибухів, а стеля разом з люстрою впала. Господарка дачі опинилася замкненою у власному будинку, заваленому уламками. Їй довелося кликати на допомогу, щоб вибратися через вікно. Це лише частина розповідей тих, хто пережив нічний жах у Кам’янському.

Мешканці дачного кооперативу, переживши таку жахливу ніч, не висловлюють прокльонів на адресу окупантів. Їхні думки – це лише одне просте бажання: щоб вороги відчули на собі той самий біль і страждання, які вони принесли мирним жителям. Ця війна залишила глибокі шрами не лише на будинках, але й на душах людей.

Наслідки російської атаки в Кам’янському – це не просто зруйновані будівлі, це зруйновані життя та надія. Важливо пам’ятати про злочини, які чиняться, і підтримувати тих, хто постраждав. Кожен зруйнований будинок – це історія болю, але кожна врятована людина – це промінь надії. Місто Кам’янське оговтується від удару, але дух його мешканців залишається незламним.