«Так сталося, що війна вигнала нас з рідної домівки і позбавила всього»: розповідь переселенки. Історія друга.

24 лютого стало переломним моментом для мільйонів українців. Хтось зустрів ранок під звуки вибухів, хтось встиг попрощатися з рідними перед евакуацією, а комусь не пощастило. Війна змусила людей залишати свої домівки, втрачати звичний ритм життя та починати все спочатку у нових містах. Ця історія – свідчення незламності духу та сили волі українського народу.

Олександрія стала прихистком для багатьох вимушених переселенців, які шукали порятунку від війни. У березні 2022 року місто прийняло рекордну кількість людей – за офіційними даними понад 7 тисяч, але, за неофіційними оцінками, ця цифра сягає близько 30 тисяч. І до сьогодні Олександрія залишається місцем, де знаходять притулок ті, хто змушений шукати безпечне місце проживання. Місто відкрило свої двері для тих, хто втратив все, простягнувши руку допомоги у важку хвилину.

Щоб зберегти пам’ять про пережитий досвід переселенців, були записані історії жінок, які погодилися поділитися своїми спогадами. Ці історії стали символом стійкості та надії. Спогади передали до міста-побратима Бат, де вони прозвучали в ефірі місцевого радіо у перекладі англійською мовою. Це був важливий крок у напрямку міжнародної підтримки та розуміння.

Ми продовжуємо публікувати цикл історій тих, хто пройшов через страх та невідомість, втратив усе, але знайшов сили жити далі, боротися та рухатися вперед. Ці історії – нагадування про стійкість українського народу та важливість взаємопідтримки. Ми розповідаємо їх, щоб пам’ятати, через що пройшли наші люди, і ще раз нагадати: Україна – це її люди. Незламні. Мужні. Наші.

Історія друга.

Мене звати Анастасія, мені 35 років. Я тренерка, хореограф, дієтолог. Так сталося, що війна вигнала нас з рідної домівки і позбавила всього. У серпні я переїхала до світлої та гостинної Олександрії, де знайшла новий дім.

Адаптація була складним процесом. Найбільше турбувало відчуття порожнечі через неможливість реалізувати себе у професії. Але після місяця роздумів я вирішила діяти. Разом з чоловіком ми приступили до облаштування залу для групових занять спортом, щоб принести користь громаді.

Ми прагнули запропонувати максимум можливостей: фітнес різних напрямків, танці для дорослих, реабілітаційні тренування, пілатес та навіть джампінг – стрибки на фітнес-батутах. Наша мета – допомогти жінкам стати стрункішими, здоровішими та впевненішими в собі, даруючи їм нові можливості та відчуття контролю над власним тілом.

У нас ще багато планів: незабаром хочемо відкрити групи для дітей та запропонувати нові фітнес-напрямки. Ми віримо, що спорт може стати важливим інструментом для подолання наслідків війни та відновлення фізичного та психологічного здоров’я.

Моя мета – бути корисною жінкам, ділитися своєю енергією та досвідом. Вірю, що знайду ще багато однодумців і прихильників активного способу життя. Я переконана, що разом ми зможемо подолати будь-які труднощі.

Першу історію можна прочитати за посиланням: https://t.me/olexrada/4207