Тальнівська громада з глибоким сумом попрощалася зі своїм Героєм, Захисником України — Сергієм Івановичем Крачковським. Він віддав життя, боронячи нашу землю, наше право на свободу, на життя, на майбутнє. Цей непоправний біль — не лише родинний, це біль усієї громади. Ми втратили не просто воїна, не просто мужнього чоловіка — ми втратили чесну, добру та порядну людину, яку глибоко поважали. Сергій Іванович був тим, хто завжди міг стати опорою, до кого зверталися за порадою та допомогою.

Сергій Іванович народився 20 квітня 1972 року на Миколаївщині, у селі Тимофіївка, у люблячій та працьовитій родині. Там він зростав, робив перші кроки, навчався у школі. У дев’ять років він втратив батька, але поруч завжди були найрідніші — мама Любов Яківна та сестри Алла й Олена. Їх єднали міцні родинні зв’язки, щирість і безмежна підтримка.

Після проходження строкової служби у 1992 році, Сергій Іванович прийняв доленосне рішення переїхати на Тальнівщину — до своєї сестри Олени, яка вже мешкала тут. Саме в Тальному він розпочав новий, значущий життєвий етап: знайшов роботу, пустив коріння в громаді, створив власну родину. У 1993 році він одружився з Оленою Степанівною, і вже за рік у подружжя народилася донька Оксана — їхня гордість і найбільше щастя. Разом вони будували своє спільне життя, виховували дитину, працювали на благо своєї родини та всієї громади.

Сергій Іванович був справжньою людиною праці — багато років він сумлінно віддав роботі на Тальнівському ПМК, згодом успішно працював у будівельній сфері. Він завжди був чесним, відповідальним і сумлінним працівником. Той, хто ніколи не стояв осторонь чужої біди, хто був надійною опорою — для рідних, для друзів, для колег. Його глибоко поважали, йому безмежно довіряли. І ті, хто знав його особисто, безперечно підтвердять: у ньому було щось надзвичайно справжнє — простота, глибина, гідність.

Коли виникла гостра потреба стати на захист нашої Батьківщини, Сергій Іванович не вагався, не шукав виправдань. Він усвідомлював, що зло не зупиниться само по собі — його потрібно активно зупиняти. І він пішов на фронт — захищати нас із вами, нашу громаду, нашу країну. 27 квітня 2025 року Сергій Іванович був мобілізований Звенигородським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до лав Державної прикордонної служби України. Він служив інспектором прикордонної служби, кулеметником — у складі третьої прикордонної застави. Виконував бойові завдання з граничною відповідальністю, безжально нищив ворога. На жаль, 7 жовтня, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іволжанське на Сумщині, він загинув у бою, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі. Він проявив надзвичайну стійкість, відвагу й гідність — усе те, що завжди було притаманне йому і в мирному житті. Це вже друга трагічна втрата для родини: у 2023 році донька Оксана вже втратила чоловіка — Малявка Олексія, який також загинув на фронті, захищаючи нас з вами. Прощання з ним відбувалося тут, на цій самій площі.

У глибокій скорботі залишилися його мама Любов Яківна, дружина Олена Степанівна, донька Оксана, троє онучок — Настя, Оля й Ліля, сестри Олена та Алла. Рідні, які більше ніколи не почують його теплого голосу, не відчують його щирих обіймів. Але ми зобов’язані зробити все, щоб вони завжди пам’ятали: Сергій Іванович — Герой. Людина, яка поклала найцінніше — життя — заради них і заради кожного з нас. Смерть наших воїнів — це не просто втрата, це глибока рана, яка не гоїться. Але це також і потужний приклад. Приклад мужності, приклад людяності, приклад справжньої, безкомпромісної любові до Батьківщини. Його життя — це шлях гідності, честі, обов’язку. Його смерть — це біль, що лунає в серці кожного українця.

Вічна памʼять!