Тальнівщина з глибоким сумом прощається зі своїм сином, Героєм Олександром Андрійовичем Дармограєм, який віддав своє життя за Україну на Донеччині. Цей день наповнений скорботою, адже ми проводжаємо в останню путь нашого земляка, мужнього воїна, чия втрата залишає невимовний біль у серцях.

Кожен загиблий Захисник – це не просто військовий. Це батько, син, брат, друг. Це частина нашої спільної історії, нашого народу, нашої землі. Олександр Андрійович Дармограй, народжений 23 листопада 1984 року в селі Лоташеве, пройшов шлях від дитячих кроків до героїчної загибелі. Його дитинство, як і в багатьох дітей нашого краю, було простим: дитячий садок, школа, праця. Змалку він не цурався роботи, допомагав у колгоспі, усвідомлюючи важливість праці.

Після строкової служби в армії Олександр шукав себе, працював у Києві, намагаючись забезпечити краще життя для своєї майбутньої родини. Там він зустрів Марину Павлівну, з якою створив сім’ю. У 2007 році народилася донечка Мілана, а у 2012 — син Андріан. Ці діти стали найбільшими скарбами в його житті.

Життєвий шлях Олександра був непростим: випробування, переїзди, пошуки. Пізніше – переїзд до Харкова, нова сторінка життя, нові стосунки, робота, боротьба за краще. Там він зустрів Анну Вікторівну, з якою прожив поруч у важкий час. Але коли на українську землю ступив окупант, коли над рідною Україною нависла смертельна загроза, Олександр разом із дружиною повернувся додому – до свого Лоташевого, до своїх коренів, до своєї землі. Працював у ПСП “Сяйво”, сумлінно виконуючи свої обов’язки. Але у 2025 році, коли прийшла повістка, він без вагань, без страху став у стрій. Таким він був – людиною світлою, доброю, веселої вдачі, відвертою, щирою, товариською. Людиною, яка любила життя і хотіла повернутися до рідної домівки.

На жаль, 13 жовтня 2025 року, поблизу населеного пункту Степанівка, Краматорського району, Донецької області, у запеклому бою обірвалося життя розвідника-оператора 2 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону, молодшого сержанта Олександра Дармограя. Він поліг за нас з вами, за всіх, кого любив, за все, що цінував. Поліг як Герой.

У глибокій скорботі за Олександром залишаються мати — Валентина Андріївна, діти Мілана та Андріан, цивільна дружина Анна Вікторівна, сестра Наталія та рідні. Ми схиляємо голови перед вашим горем і висловлюємо щирі співчуття. Дякуємо вам за сина, брата, дядька, який став Героєм для всієї України.

Ми не можемо повернути його, але можемо і зобов’язані зберегти пам’ять. Кожен загиблий воїн – це нагадування, що свобода здобувається ціною життя. Пам’ятаймо кожного нашого Захисника. Шануймо їх не лише словами, а й справами. Бо поки ми пам’ятаємо – Герої живі.

Нехай Господь прийме його душу в Царство Небесне, а родині дасть сили пережити цей непоправний біль. Вічна пам’ять тобі, Захиснику. Вічна слава. Герої не вмирають. Слава Україні!