Рішення про початок військових дій проти іранських об’єктів кардинально змінює розклад сил на Близькому Сході. Це неочікуваний крок, що ставить Тегеран перед вибором: повна відмова від ядерної програми або подальша ескалація. Водночас посилюються розмови про можливі зміни влади в Ірані.

Які трансформації вже відбулися на Близькому Сході і які ще очікуються? Чому в Тегерані недооцінили рішучість лідерів держав? Чи мала місце певна “підстава” Ірану з боку його союзників? І, що не менш важливо, які наслідки цей конфлікт Ірану матиме для України? Розгорнутий аналіз ситуації пропонує експерт з близькосхідних питань Сергій Данилов.

Чи знищено ядерну програму Ірану?

Існує кілька оцінок щодо пошкоджень ядерної програми Ірану. Оптимістичні прогнози вказують на відкат на п’ять років назад, тоді як більш обережні говорять про 2-3 роки. Можна з високою ймовірністю стверджувати, що значна частина ланцюжків ядерної програми зруйнована. Наразі складно точно оцінити стан компонентів, необхідних для створення ядерної зброї. Важливо зазначити, що Іран все ще володіє значним арсеналом ракетних носіїв – від двох до трьох тисяч балістичних ракет, здатних нести ядерний заряд. Навіть у найгіршому для себе сценарії Тегеран може приховати значну кількість таких ракет. Проте головним залишається питання про місцезнаходження збагаченого урану, якого, за деякими оцінками, вистачає для дев’яти ядерних зарядів.

Росія та Іран: чи була “зрада”?

Однією з причин нинішньої ситуації стала помилкова оцінка іранською стороною геополітичної динаміки, зокрема через консультації з Росією. За достовірними джерелами, Росія та Іран активно обговорювали стратегії переговорів. Візити іранських офіційних осіб до Москви, де їх ознайомлювали зі стилем ведення переговорів з боку американської делегації, зіграли з Іраном злий жарт. Вважаючи, що їм вдасться обдурити американців так само, як це нібито вдавалося росіянам, іранці вирішили не йти на поступки, затягуючи переговорний процес. Це переконання посилилося через натяки на потенційну участь американських компаній в іранських нафтових проєктах, що створювало враження зацікавленості США лише у фінансових вигодах, а не у військових діях. Проте, коли стало очевидно, що Тегеран лише затягує час і не має наміру йти на поступки, було прийнято рішення про атаку на ключові ядерні об’єкти, що різко посилило конфлікт Ірану та США.

Можлива відповідь Ірану

Офіційні заяви Ірану насамперед прагнуть применшити шкоду від американських ударів. Це може свідчити про наявність частини істеблішменту, готової до символічної відповіді для закриття цієї глави. Схожа ситуація спостерігалася після ліквідації генерала Касема Сулеймані у 2020 році, коли Корпус вартових ісламської революції попереджав американців про удар. Цього разу попереджень може не бути, але ймовірний удар, який не завдасть значної шкоди США, але дозволить Тегерану зберегти обличчя. Існують також заклики до перекриття Ормузької протоки, що могло б спричинити світову енергетичну кризу. Однак такий крок був би пострілом собі в ногу для Ірану, який сам втратив би експорт і викликав би невдоволення Китаю.

Мета конфлікту проти Ірану

Військові дії від самого початку не були спрямовані виключно на ядерну програму Ірану. Їхня мета полягала у суттєвому зменшенні будь-якого військового потенціалу Ірану. Ця мета значною мірою вже досягнута: Іран сприймається як слабкий гравець, його вплив знизився, а до його голосу прислухаються значно менше. До того ж, все частіше розглядаються сценарії хаосу, громадянської війни та подальшої дестабілізації Ірану. Проте, імовірно, повалення режиму не було першочерговою метою, хоча і стало б суттєвим додатковим бонусом.

Мирні переговори чи капітуляція?

Під час ядерних переговорів США різко змінили свої вимоги до Тегерану. Якщо спочатку вимагалося просто повернутися до попередньої ядерної угоди з посиленим контролем, то згодом позиція трансформувалася. Нові вимоги США включають згоду Ірану на міжнародний консорціум, який повністю виведе ядерну програму Ірану з-під контролю іранської влади. Це означає відсутність центрифуг для збагачення урану і повну відмову від можливості отримання урану, збагаченого до військового рівня. Для Тегерану це рівнозначно капітуляції, хоча залишається можливість спробувати зберегти обличчя, стверджуючи про часткову участь у цьому консорціумі. Влада Ірану піде на реальні переговори і підпише капітуляцію лише тоді, коли відчуватиме загрозу падіння режиму. Тільки у випадку, коли лояльні військові підрозділи почнуть дезертирувати або переходити на бік повстанців, вони оберуть капітуляцію, щоб зберегти владу і, можливо, з часом відновити свої програми.

Два сценарії розвитку конфлікту

Існують два принципово протилежні сценарії подальшого розвитку подій. Перший – затягування конфлікту, при якому Іран може здійснювати періодичні ракетні обстріли. За такого сценарію Тегеран сподівається, що США не підуть на нові атаки, використовуючи свій досвід