Сьогодні ми схиляємо голови, вшановуючи третю річницю трагічної загибелі відважного **Героя України**, старшого солдата Шевчука Олександра Андрійовича, який мав позивний «Сідий професор». Його життя обірвалося 9 липня 2022 року, але пам’ять про його жертовність та незламність житиме вічно у серцях українців. Цей день є нагадуванням про неоціненний внесок кожного **українського захисника** у боротьбу за свободу та незалежність Батьківщини.

Олександр народився 18 вересня 1992 року у місті **Сміла** на **Черкащині**. З дитинства він зростав у селищі Холоднянське Тернівської громади Черкаського району, де формувався його характер – щирий, добрий та цілеспрямований, як згадує його батько. Початкову освіту Олександр здобув у загальноосвітній школі № 10. Прагнення до знань привело його до Смілянського технологічного фахового коледжу Національного університету харчових технологій, який він успішно закінчив у 2014 році, здобувши кваліфікацію молодшого інженера-механіка. Згодом, Олександр продовжив свій освітній шлях у Київському національному університеті харчових технологій, де отримав вищу освіту. Його шлях у навчанні демонструє наполегливість та бажання розвиватися.

У 2016 році Олександр був призваний на строкову **військову службу** до лав Збройних Сил України, де відточував свої навички та демонстрував відданість обов’язку. Після демобілізації він працював за кордоном, проте його зв’язок з Україною залишався міцним. Він брав активну участь у проведенні антитерористичної операції на Сході України, що стало свідченням його патріотизму та готовності захищати рідну землю. Це був його перший досвід у захисті суверенітету країни, який сформував його як досвідченого **воїна**.

У 2019 році Олександр зустрів свою дружину, з якою створив сім’ю та оселився у Смілі. До повномасштабного вторгнення він працював у магазині «Віконний Альянс». Коли ж ворог ступив на українську землю 24 лютого 2022 року, Олександр без вагань став на **оборону України**. Його мужність та відвага проявилися у найгарячіших точках – він боронив Батьківщину на Херсонському та Миколаївському напрямках, де виявляв справжній героїзм. Командування частини неодноразово відзначало його зразкову службу, що свідчить про його професіоналізм та самовіддачу. Ці відзнаки за службу є підтвердженням його видатних якостей як солдата.

«Олександр був щирим, добрим, цілеспрямованим, творчим, писав вірші, мав по-особливому розвинену інтуїцію. Гарний батько, син, чоловік, брат та друг» – з такими теплими словами згадує його батько, Андрій Іванович. Ці слова розкривають не лише військовий образ **загиблого військового**, але й його глибоку людську сутність. Він був не просто солдатом, а людиною з великим серцем, творчою душею та міцними родинними цінностями.

Вічна **пам’ять воїна** Шевчука Олександра Андрійовича є прикладом для всіх майбутніх поколінь. Його поховали на Алеї Слави Загреблянського кладовища, де спочивають Герої, які віддали своє життя за Україну. У Олександра залишилися батьки, брат, дружина і син. Їхнє горе – це горе всієї країни. Ми ніколи не забудемо тих, хто поклав життя за наше майбутнє. Герої не вмирають!