Вибір між трудовим та цивільно-правовим договором: ключові аспекти

Правильне визначення форми співпраці між суб’єктами господарювання та фізичними особами має вирішальне значення. Воно безпосередньо впливає на розмір податкових зобов’язань та забезпечує дотримання норм трудового законодавства. Розгляньмо основні відмінності.

Трудовий договір передбачає офіційне оформлення трудових відносин. Це означає, що роботодавець зобов’язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ), податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військовий збір із заробітної плати працівника. Усі ці платежі є відповідальністю роботодавця, що забезпечує працівнику соціальні гарантії, передбачені трудовим законодавством.

Цивільно-правовий договір (ЦПД) укладається для виконання конкретного обсягу робіт або надання певних послуг. У цьому випадку оплата здійснюється у формі винагороди за надані послуги чи виконану роботу. Податки (ПДФО та військовий збір) сплачуються або замовником, або виконавцем, залежно від умов, прописаних у самому договорі. Важливо зазначити, що ЦПД не передбачає стандартних соціальних гарантій, таких як оплачувані відпустки, лікарняні чи компенсації.

Важливо пам’ятати, що спроба підмінити трудові відносини цивільно-правовими з метою зменшення податкових зобов’язань є незаконною. Така практика може призвести до значних штрафних санкцій з боку контролюючих органів. Це порушення не тільки фінансових норм, але й прав працівників.

Таким чином, для забезпечення прозорості та уникнення правових ризиків, компанії повинні ретельно обирати відповідний тип договору, враховуючи всі його наслідки. Легальне працевлаштування – це основа податкової прозорості та захисту прав усіх сторін.