Українців вже закликали до економії електроенергії, проте новий виклик – прохання менше використовувати побутовий газ для опалення – стає прецедентом нових реалій. Хоча росіяни можуть цьому радіти, а українці – обурюватися, ситуація не така однозначна, як здається на перший погляд. Ми дослідили, чи було щось подібне в історії України та як це може вплинути на наше майбутнє.

В історії України подібних ситуацій, коли б населення просили економити саме газ для опалення, не було. Навіть у складні 1990-ті роки, коли були перебої з електропостачанням («віялові» відключення), газу це практично не торкалося. Україна, ще за часів Російської імперії, була одним з лідерів у використанні газу. У XIX столітті газ, відомий як «світильний», отримували з коксу і використовували переважно для освітлення вулиць. Він лише частково складався з метану, який ми знаємо сьогодні.

Природний газ є найзручнішим та найекономічнішим варіантом для побутового використання та опалення, проте не єдиним. Існують його синтетичні аналоги, а також мазут та олива.

Аби уникнути екстремальних ситуацій, найкраще рішення – завчасна закупівля природного газу влітку. Це дозволить уникнути необхідності «винаходити» сурогати палива взимку.

«Нафтогаз» покладався на власні видобувні потужності, але стало очевидно, що на тлі ударів України по російській нафтогазовій інфраструктурі, Росія посилюватиме атаки на українські об’єкти, маючи більше ресурсів. Внаслідок цього Україна змушена купувати газ на піку сезону за завищеними цінами.

Хоча повна відсутність газу для населення малоймовірна (принаймні цього року, сподіваємося, урок буде засвоєно на майбутнє), ключовим питанням стає ціна та відповідальність за оплату. В Україні діє мораторій на підвищення комунальних тарифів для населення, а також розраховуємо на допомогу західних партнерів. Водночас промисловість буде змушена купувати газ за тарифами, наближеними до ринкових.

Це вже призвело до перегляду прогнозів зростання ВВП: очікувані 5% були зменшені, і тепер 2% називають оптимістичним сценарієм на цей та наступний роки.

Під час Другої світової війни, коли Україна також зазнавала масштабних бойових дій та окупації, люди виживали завдяки пічному опаленню та іншим альтернативним системам.

Використання природного газу для централізованого опалення набуло широкого розповсюдження лише після Другої світової війни, спочатку на Заході, а потім і в СРСР, зокрема в УРСР. Республіка була лідером як за видобутком, так і за споживанням газу. Це було зумовлено масовим переходом на газове опалення та розвитком промисловості, де дешеве паливо було ключовим.

Проте у 1990-ті та 2000-ні роки ситуація змінилася. Власний видобуток газу, що досягав піку 68 мільярдів кубометрів на рік у 1970-ті, скоротився до 16 мільярдів у 1990-ті через виснаження старих родовищ та брак інвестицій. Видобуток почав зростати лише з 2000 року.

Довоєнного піку видобуток газу досяг у 2009 році – 19,4 мільярда кубометрів, після чого знову почався спад.

Споживання газу також скорочувалося. Якщо у 1990 році Україна споживала 118,8 мільярда кубометрів, то до 2000 року ця цифра впала до 73,4 мільярда. Після фінансової кризи 2008 року та зростання світових цін на газ, споживання знизилося до 59 мільярдів кубометрів, а у 2013 році – до 42,6 мільярда.

З 2014 року, після анексії Криму та початку війни на Донбасі, споживання газу впало до 33,8 мільярда кубометрів, оскільки основні промислові споживачі знаходилися на сході країни. Цей рівень зберігався до 2022 року, коли РФ здійснила повномасштабне вторгнення. Споживання тоді скоротилося до 19,5 мільярда кубічних метрів, а видобуток – до 14,2 мільярда. Однак, за підсумками 2024 року, видобуток зріс до 19,2 мільярда кубометрів, наблизившись до показників незалежної України, тоді як споживання впало до 19,1 мільярда. Вперше за новітню історію власний видобуток перевищив споживання.

Ці позитивні новини, однак, призвели до надмірного оптимізму «Нафтогазу» та віри в те, що Росія не відреагує.

Питання газу завжди було центральним для Кремля, а після серпня, коли Україна почала знищувати російську нафтогазову галузь, це стало ідеєю-фікс для агресора.

Газ історично сприймався Росією не стільки як економічний, скільки як політичний інструмент. Перша «газова війна» між Україною та РФ у 1993 році завершилася списанням боргу в обмін на частину Чорноморського флоту. За часів Путіна відбулася низка «газових війн», спрямованих на створення політичної залежності Європи від Кремля. Зараз Україна, за підтримки міжнародних партнерів, почала використовувати газовий чинник як геополітичну вразливість Росії, тоді як ЄС поступово зменшує свою залежність від російського газу.

На момент написання цього тексту, один з найбільших газопереробних заводів РФ в Оренбурзі горить. Росія, ймовірно, відповість ударами по українській газовій інфраструктурі, що вона робила з 2022 року.

На щастя, для населення «газопокаліпсису» не очікується, враховуючи поточний баланс споживання та надходження газу.

Наслідки відчує промисловість та окремі населені пункти, де буде пошкоджено інфраструктуру. Особистий досвід автора вказує на те, що під час боїв біля Харкова у 2022 році пошкодження газопроводу залишило околиці міста без опалення взимку. Тоді рятували електричні прилади. Пізніше, коли відновили газопостачання, удари РФ по електроінфраструктурі змусили людей знову грітися газом. В обох випадках це не вплинуло на настрій населення, а навпаки – консолідувало його проти загарбників.

Хоча прохання економити газ на тлі відключень світла може деморалізувати, це навряд чи призведе до капітуляції. Навпаки, опитування свідчать, що готовність до поступок росіянам знижується. Наприклад, згідно з опитуваннями КМІС, відсоток громадян, які підтримують збереження територій будь-якою ціною, зріс з 50% у березні до 54% у жовтні. Удари Росії консолідують українське суспільство.

Удари по газовій та електричній інфраструктурі, а також локальні блекаути, будуть, але все це ремонтуватиметься. Росія не зможе знеструмити та позбавити газу всю країну. Натомість удари агресора сприяють забуттю внутрішніх суперечок.

На майбутнє Україні варто не лише думати про своєчасний імпорт газу та захист видобутку, але й про диверсифікацію енергетики. Це включає розробку альтернативних способів виробництва метану та іншого пального. Україна, маючи багаті традиції в газовій промисловості та кваліфікованих фахівців, може стати піонером у цій сфері. Інтеграція «міні-ТЕЦ», що виробляють як електричну енергію, так і тепло, і можуть працювати на різному паливі, є перспективним напрямком. Позбавлення газової залежності та диверсифікація енергетики, особливо для прифронтових територій, допоможуть Україні подолати поточну кризу та стати сильнішою. Источник