Четверта осінь війни, болю й непоправних втрат… Михайлу Дудинцю, з яким прощалася громада, було лише 30 років. Дві маленькі донечки зростатимуть без батьківської турботи. Війна зруйнувала щастя молодої родини, обірвала мрії, забрала найдорожче. Михайло Дудинець, герой, який віддав життя за Україну.

Народившись у Ковелі, Михайло навчався у школі №7, а потім здобув професію водія-автослюсаря у Старовижівському училищі. З дитинства він захоплювався спортом, зокрема плаванням і баскетболом. Був життєрадісним, доброзичливим і мав багато друзів. Спочатку працював водієм на місцевому ринку. Та вже у 19 років, сповнений патріотизму, Михайло Дудинець підписав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою. За кілька місяців він опинився у вирі війни – Дебальцевський котел, Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Соледар… Він пройшов справжні жахіття війни ще тоді, до повномасштабного вторгнення.

У 2017 році, звільнившись зі служби, Михайло намагався почати нове життя. Працював далекобійником у Європі, але його завжди тягнуло додому, до рідного Ковеля. Там він зустрів свою любов, Ольгу, з якою створив сім’ю. У 2021 році народилася донька Аліса, а у 2023-му – Соломійка. Щасливе сімейне життя обірвалося через війну.

З перших днів повномасштабного вторгнення, 5 березня 2022 року, Михайло Дудинець без вагань став до лав захисників України. Його мобілізували до 204-ї бригади тактичної авіації, яка тоді дислокувалася на Луцькому військовому аеродромі. Навесні цього року, навесні 2025-го, його перевели до 35-ї окремої бригади морської піхоти. Там він виконував надзвичайно небезпечні завдання: евакуйовував поранених і загиблих, підвозив необхідне на «нульові» позиції. У травні 2025 року, під час бою поблизу Андріївки на Донеччині, загинули його побратими, а сам Михайло отримав важке поранення. Три дні він самотужки добирався до своїх, ще кілька днів чекав на евакуацію. Після численних операцій та тривалого лікування, у липні 2025-го, він повернувся на фронт, сповнений рішучості боронити свою землю.

Під час евакуації поранених побратимів біля Антонівського, що на Дніпропетровщині, ворожий обстріл влучив у автомобіль. Лікарі у Дніпрі боролися за його життя, але 23 вересня 2025 року серце гранатометника відділення морської піхоти, матроса Михайла Вадимовича Дудинця зупинилося. Не стало прекрасної молодої людини, у якої попереду ще могло бути ціле життя. Сьогодні пролунало багато теплих слів і спогадів про нього. Михайло Дудинець залишив глибокий слід у пам’яті всіх, хто його знав.

Побратими, які приїхали попрощатись, згадували його надзвичайну відвагу. Командир бронегрупи Федір Бочкарьов зазначив, що не кожен здатен на те, що робив Михайло на полі бою. Навіть у той день, коли ворожий дрон його наздогнав, він майже досяг безпечної території. Усі вірили, що він переможе, справиться, залишиться живим. На жаль, доля розпорядилася інакше. “Дуже важко втрачати таких людей. Він воював для того, щоб українці не переживали того аду, який ми бачимо на фронті. Моліться за нас, щоб нам було легше, щоб ми не втрачали віру там, на передовій. Від себе та усієї морської піхоти низький уклін батькам, що виховали такого сина, дружині, що відпустила, чекала,” – сказав він.

Хрещена мама Любов Шум розповіла, яким рішучим був Михайло, коли вирішив підписати свій перший контракт. “Ще під час АТО Михайло зробив свій вибір. Він був справжній воїн, справжній українець. З 2015 року серце Михайла билось в унісон із серцем Батьківщини. Його діти завжди знатимуть, що їх тато Герой, а вони – доньки Героя”.

Сьогодні – 1313-й день повномасштабного вторгнення росії. Війна продовжує забирати тих, хто всім серцем любив і вірив у свою країну, хто боровся за її світле та мирне майбутнє. “Наша громада низько схиляє голови перед світлою пам’яттю Героя. Щирі співчуття дружині Ользі, донечкам Алісі та Соломійці, мамі Юлії Іванівні, татові Вадиму Сільвестровичу, бабусі Надії Сергіївні, сестрам Анні та Наталії, усім рідним і близьким. Ми вдячні Михайлові за його подвиг, захист. Справжній патріот, вірний побратим та захисник – таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті, буде для нас взірцем мужності, незламності та великої любові до України,” – зазначив під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка. Поховали Михайла Дудинця на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна слава і світла пам’ять!