Історії українських захисників: шлях Олександра Кулініча з Великого Стидина

«Узимку вивозили замерзлі тіла, скам’янілі, зовсім білі…» Ці слова Олександра Кулініча, мешканця села Великий Стидин на Костопільщині, пробирають до глибини душі. У мирному житті Олександр здобув професію тракториста та працював покрівельником. Проте, коли розпочалася повномасштабна війна, він, не вагаючись, повернувся з-за кордону, де працював, і звернувся до військкомату. Служба Олександра тривала з вересня 2022 року до січня 2025 року. Він одразу потрапив на передову, не маючи попереднього військового вишколу, і виконував обов’язки водія усіх видів транспортних засобів, які були в розпорядженні підрозділу. Його завдання включали перевезення та завантаження боєкомплектів, спорядження, провізії, а також евакуацію поранених і загиблих побратимів. Особливо небезпечними були поїздки розбитими шляхами під Бахмут та Оріхів.

Олександр Кулініч пережив справжнє диво, залишившись живим після прямого влучання в будинок, де він перебував, і опинившись під завалами. Після надскладної операції, яку ніхто не брався проводити, він зміг знову встати на ноги. Зараз у його житті настала світла смуга – нещодавно у них з дружиною народилася донечка.

Війна застала Олександра за кордоном, у Польщі, де він працював покрівельником. Улітку 2022 року він ухвалив рішення повернутися в Україну і негайно звернувся до військкомату. Вже у вересні отримав повістку та вирушив на фронт. Його призначили водієм «Уралу» у 128 окрему гірсько-штурмову бригаду. Без попередньої підготовки його одразу направили під Кривий Ріг, а згодом – під Бахмут, де він пересів на пікап. Навички стрільби він мав з попередньої служби у Нацгвардії, а медичну підготовку опанував вже на місці, в умовах бойових дій.

Командир роти одразу відзначив його добрий зір та вміння орієнтуватися в темряві, тому призначив водієм. Олександр забезпечував підрозділ усім необхідним: доставляв хлопців, боєкомплект, провізію. Після відступу з-під Бахмута, влітку 2023 року, його підрозділ передислокували на Запорізький напрямок, під Оріхів. Там продовжувалася його небезпечна служба, щоденний ризик заради життя інших.

Історія Олександра Кулініча – це свідчення незламності духу, мужності та жертовності українських захисників. Його шлях від цивільної професії до суворих реалій війни, його боротьба за життя та повернення до мирної родини надихають і нагадують про ціну нашої свободи.