Україна та росія мають діаметрально протилежні історичні основи державотворення. Ігнорування цієї фундаментальної відмінності робить будь-яке запозичення російських моделей державного устрою смертельно небезпечним для демократичного розвитку України.

Коріння російської державності сягає часів Золотої Орди, де влада хана/царя розглядалася як сакральна та спадкова. Її легітимність базувалася на принципах насильства та сили, відображених у працях таких мислителів, як Макиавеллі, хоча прямий вплив ординських традицій на сучасну росію є беззаперечним.

Централізована влада в росії означає, що ключові рішення приймаються одноосібно правителем або вузьким колом наближеної еліти. На противагу цьому, українська традиція передбачає колегіальність та врахування думки представницьких органів, таких як Верховна Рада. В російській моделі рада знаті (аналог Верховної Ради) скликалася епізодично і лише за волею монарха, що кардинально відрізняється від українського досвіду самоврядування.

Ключовим елементом російської влади є військова знать, що знаходить аналогії у структурі силових відомств, підпорядкованих президентській адміністрації.

Право та закони у російській системі базуються на указах монарха, що нагадує практику видання Яса Чингізхана/царя. Цей підхід, коли закони залежать від волі правителя, а не від суспільного договору, може призводити до авторитарних практик, таких як позбавлення громадянства чи обмеження прав, що спостерігалося й в українському контексті, коли влада діяла на основі особистого авторитету, а не верховенства права.)

В російській моделі правитель призначає намісників, які не пов’язані з місцевим населенням і не підзвітні йому. Такі намісники діють виключно в інтересах центру, ігноруючи потреби громади, що позбавляє громадян реальної користі від такого правління.

В росії ротація влади історично відбувається через спадковість або державні перевороти. Зміна влади в Україні, побудована на російських моделях, є неприпустимою, оскільки це шлях до авторитаризму, а не до демократії.

Україна, навпаки, має своє коріння державності, що сягає часів Запорізької Січі та Магдебурзького права. Влада формувалася знизу, від громади. Військова рада на Січі та міське самоврядування за Магдебурзьким правом – це приклади справжнього народного самоврядування. Ці інститути відсутні в російській історичній традиції.

Об’єднуючим началом українських систем державотворення є виборність, що випливає з волі громад. Механізми роботи цих систем – ротація, колегіальність та залежність від виборців, що вимагає від управлінців постійного врахування інтересів громади.

Ядром влади як на Січі, так і в рамках Магдебурзького права були місцеві органи, такі як магістрат або військова старшина.

Очевидно, що історичні шляхи розвитку України та росії кардинально відрізняються. Саме тому Україна – це не росія!

Шлях до процвітаючого майбутнього України – через побудову виборчої системи «з низів до верху».

1. Починаємо з виборів представників на місцевому рівні.

2. Обрані на місцях представники делегують кандидатів до Верховної Ради.

3. Депутати обласних рад пропонують кандидатів на посаду Президента України.

Необхідний рух влади знизу вгору!

Микола Горбачов, Голова ГО «За Демократичне Виборче Право»

« повернутися