Питання розвитку та утвердження української мови є одним із наріжних каменів сучасної національної ідентичності та безпеки України. Про це постійно наголошують провідні громадські діячі та представники місцевої влади. Зокрема, керівники українських міст неодноразово підкреслювали, що остаточне вирішення проблем у відносинах з державою-агресором напряму залежить від того, наскільки українське суспільство буде єдиним у своєму мовному просторі.

Як зазначають експерти, зовнішній ворог завжди використовує мовний чинник як інструмент для поширення наративів про “один народ” та нівелювання національної самобутності. Мовляв, якщо українці розмовляють однією мовою з агресором, читають його літературу і дотримуються його культурних звичаїв, то їхня відмінність від нього є незначною або вигаданою. Цей небезпечний наратив є основою для виправдання агресії та втручання у внутрішні справи суверенної держави. Тому перехід на українську мову є не просто питанням культурного вибору, а життєво необхідним кроком для збереження державності та суверенітету.

Особлива увага має приділятися молодшому поколінню. Хоча старші люди могли звикнути до використання російської мови через історичні обставини, важливо, щоб вони усвідомили відповідальність за майбутнє і передали своїм дітям та онукам глибоке розуміння і любов до рідної української мови. Це не лише забезпечить спадкоємність поколінь, але й зміцнить національну єдність. Мова — це код нації, її історія, культура та майбутнє.

Використання української мови в повсякденному житті варто розглядати як акт протесту проти зовнішнього впливу та свідомий вибір на користь власної державності. Історичні паралелі підтверджують цю тезу. Приміром, Чехія свого часу змогла відстояти свою ідентичність, відмовившись від німецької мови на користь рідної чеської, що стало потужним фундаментом для формування її національної свідомості та зміцнення держави.

Незважаючи на значний прогрес у мовному питанні, в Україні періодично виникають суспільні дискусії та навіть скандали, пов’язані з її статусом та використанням. Ці випадки свідчать про те, що процес повного утвердження української мови вимагає подальших зусиль та консолідації суспільства. Такі інциденти, як вимога викладачки Дніпровського державного медичного університету до студентки відповідати російською мовою, чи ситуація в Одесі, коли дівчину вигнали з заходу за мовне питання, є нагадуванням про важливість неухильного дотримання законодавства та формування нульової толерантності до мовної дискримінації. Кожен такий випадок викликає широкий резонанс, підкреслюючи актуальність і чутливість цієї теми для українців.

Загалом, послідовна та свідома українізація всіх сфер життя є ключовим елементом у протидії російській агресії та побудові міцної, самодостатньої української держави. Це шлях до зміцнення національної єдності, культурної стійкості та забезпечення безпечного майбутнього для всіх громадян України.