Український інститут національної пам’яті нагадує про одну з найтрагічніших сторінок історії України. 22 червня розпочалась німецько-радянська війна, що стала однією з наймасштабніших і найжорстокіших кампаній Другої світової війни. Для українського народу червень 1941 року обернувся подвійною, нестерпною трагедією, яка залишила глибокі шрами у національній пам’яті. У той час, як нацистський режим нещадно бомбардував українські міста та села, сіючи смерть і руйнування, більшовицький режим, пануючи на східних територіях, вдавався до жахливих масових страт в’язнів у тюрмах. Це був прояв безмежної жорстокості та цинізму, що передував відступу радянських військ. Тисячі невинних людей, переважно інтелігенції, патріотів, представників духовенства та тих, хто був запідозрений у нелояльності, стали жертвами сталінських репресій. Ці масові страти НКВД були спробою ліквідувати потенційних противників режиму перед тим, як вони могли б бути звільнені або приєднатися до антирадянського руху. Свідчення тих подій є надзвичайно моторошними. У багатьох тюрмах Західної України, що перебували під радянською окупацією з 1939 року, НКВД здійснило систематичні розстріли. Ці злочини більшовиків мали на меті знищити політичних в’язнів, не давши їм шансу на свободу. Коли радянські війська відступали під натиском німецької армії, тюремні застінки перетворилися на місця масових поховань. Ця трагедія України є одним із найменш висвітлених, але надзвичайно важливих аспектів початку Другої світової війни на українських землях. Дослідники та історики продовжують збирати свідчення та архівні матеріали, щоб відновити повну картину цих злочинів. Масові страти НКВД були не випадковими актами жорстокості, а спланованою кампанією терору. Документи свідчать про накази керівництва НКВД щодо “розвантаження” тюрем, що фактично означало розстріл усіх, хто не міг бути евакуйований. Це призвело до тисяч смертей у містах, таких як Львів, Тернопіль, Луцьк, Рівне, Станіслав (нині Івано-Франківськ) та інших. Цей період історії є важливим уроком для сучасності, що нагадує про ціну людського життя та наслідки тоталітарних режимів. Пам’ять про червень 1941 року має залишатися живою, щоб такі звірства ніколи більше не повторилися. Наша спільна відповідальність – зберігати істину про Другу світову війну та її наслідки для України, включаючи жахливі злочини НКВД. Саме через усвідомлення цих подій ми можемо повною мірою оцінити трагедію України та цінність незалежності.