1 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць – свято, запроваджене у 2014 році на вшанування мужності та героїзму тих, хто стоїть на захисті незалежності й територіальної цілісності нашої держави. Це свято тісно переплітається з давньою українською традицією вшанування Покрови Пресвятої Богородиці, яка завжди була покровителькою українського війська, особливо козацтва. Сучасні захисники та захисниці України є гідними спадкоємцями цієї славної військової історії, зберігаючи та розвиваючи тисячолітні українські військові традиції. Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали, що розкривають глибину та значення цього свята.

День захисників і захисниць – це передусім вияв вдячності тим, хто щодня боронить нашу незалежність, даючи можливість мільйонам українців жити, працювати, творити та виховувати дітей у мирному середовищі. Ми вшановуємо подвиг сучасних воїнів, а також згадуємо героїв минулих епох, чия боротьба за волю України стала фундаментом для сьогодення. Сили безпеки та оборони України – це не абстрактні поняття, це наші рідні, друзі, колеги, які віддано захищають країну. Підтримка наших захисників, зокрема через донати, є нашим спільним обов’язком, як і бути надійним тилом для армії, підтримуючи її самовідданою працею та наближаючи Перемогу.

Українська армія, загартована 11 роками бойового досвіду, сьогодні є однією з найбоєздатніших у світі. Вона примножує й розвиває багатовікові військові традиції, що сягають часів Русі, козацтва, Української революції та боротьби УПА. Елементи цих традицій, як-от головний убір «мазепинка» чи гасло «Слава Україні! – Героям слава!», стали невід’ємною частиною сучасної української армії. Ця тяглість поколінь, відвага та самовідданість нинішніх захисників і захисниць викликають глибоку повагу та довіру як в українському суспільстві, так і у світі. Збройні сили України є інституцією, якій довіряє український народ, і в їхній силі та незламності – запорука нашої майбутньої Перемоги.

Історична довідка

Святкування Дня захисників і захисниць 1 жовтня пов’язане з Покровою Пресвятої Богородиці, яка з давніх-давен вважалася покровителькою воїнів. Вже у ХІ столітті князь Ярослав Мудрий збудував у Києві церкву на Золотих Воротах як подяку Богові та Пресвятій Богородиці. Особливе шанування свята Покрови в Україні знайшло своє відображення в козацькій традиції, коли воно отримало назву «Козацька Покрова». Саме в цей день на Запорізькій Січі обирали кошових отаманів та старшину, а також з’явилися унікальні ікони «Козацька Покрова».

У добу Української революції 1917–1921 років козацькі традиції лягли в основу розбудови збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Перші національні підрозділи, такі як Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, носили імена видатних козацьких командирів. Цей «козацький відбиток» простежується у назвах військових формацій («Січові стрільці», «Гайдамацький кіш»), військовій символіці, назвах кораблів та панцерних потягів, а також у військовій термінології, що відображала козацькі ранги й посади.

Під час Другої світової війни українці боролися проти нацизму в лавах різних армій, зокрема Червоної та Української повстанської армій (УПА). УПА, створена 14 жовтня 1942 року, продовжувала український визвольний рух, наслідуючи козацькі військові традиції. Її боротьба була відповіддю на агресію обох тоталітарних режимів – нацистського та комуністичного. Сьогодні, маючи багатий бойовий досвід, українське військо продовжує традиції попередніх поколінь, модернізуючись за найновішими стандартами та зберігаючи національний дух.

Військо Русі (ІХ–XIV століття)

Військо середньовічної Русі складалося з професійних дружин, народного ополчення та найманих загонів. Основою були князівські, боярські дружини, які отримували платню або землю за службу. Народне ополчення скликали під час ворожих нападів, до нього входили всі чоловіки. Середня чисельність давньоруського війська сягала 15-20 тисяч. На озброєнні мали різноманітну зброю: від мечів і списів до арбалетів. Основу війська становила піхота, але з ХІ століття зростала роль кінноти. Флот використовувався переважно для річкових походів.

Військо Великого князівства Литовського та Руського (середина XIV – середина XVI століття)

Українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського та Руського, де тактичними одиницями війська були корогви. Існувала система «виправи з дібр і міст», коли землевласники споряджали загони. Лицарство використовувало кольчуги, шоломи, списи, мечі. Легка кіннота мала луки. Артилерія з’явилася наприкінці XIV століття, а рушниці – в наступному. Найвизначніші перемоги цього періоду включають битви на Синіх Водах (1362), під Грюнвальдом (1410) та під Оршею (1514).

Козацьке військо (кінець XV – XVIII століття)

Козацьке військо формувалося як новий тип воїна – універсальний, витривалий, з сильною вірою. Верховним командувачем був гетьман, нижче – полковники, сотники. Чисельність війська варіювалася від 13 тисяч до 360 тисяч. Козаки використовували стрілецьку та холодну зброю, домінуючими були шабля та спис. Артилерія мала гармати малих калібрів. Козак був універсальним воїном, що досягав успіху раптовими атаками чи щільним вогнем. Козацтво відзначилося численними перемогами, зокрема під Хотином (1621), Пилявцями (1648) та Конотопом (1659).

Українські Січові Стрільці (1914–1918 роки)

З початком Першої світової війни було створено Легіон Українських січових стрільців (УСС), який згодом перетворився на 1-й Полк УСС. Легіон брав участь у запеклих боях проти російських військ у Карпатах, зокрема за гору Маківку, та відзначився в битвах під Болеховом і Лисонею.

Військо доби Української революції (1917–1921 роки)

На хвилі Української революції українці, що служили в російській армії, почали формувати національні підрозділи. Були створені сердюцькі дивізії, Перший Український корпус, Генеральний штаб. Основний тягар боротьби з більшовиками несли добровольчі загони: курінь Січових стрільців, Гайдамацький кіш, Військове козацтво. Армія УНР розбудовувалася за територіальним принципом, створюючи вісім армійських корпусів. Галицька армія, створена ЗУНР, об’єдналася з Дієвою армією УНР, сформувавши майже 100-тисячну армію. Українські збройні формування складалися з піхоти, кінноти, артилерії, технічних частин. Найважливіші бої: Крути (1918), Бахмач (1918), похід Болбочана на Крим (1918), Чортківська офензива (1919).

Карпатська Січ (1938–1939 роки)

У відповідь на загрозу угорського вторгнення було створено парамілітарну організацію «Карпатська Січ», метою якої був захист краю. Січовики несли патрульну службу та допомагали поліції. 15 березня 1939 року, після проголошення незалежності Карпатської України, розпочався наступ угорських військ. Карпатська Січ, переважно піхотна формація, чинила запеклий опір, але зазнала поразки через чисельну перевагу противника.

Українська Повстанська Армія (1940–1950-ті роки)

УПА формувалася за зразком регулярних армій, маючи гнучку організаційну структуру. Територія дій УПА була поділена на генеральні воєнні округи. Основною тактичною одиницею була сотня. Повстанці використовували переважно трофейну зброю. УПА діяла як проти нацистських окупантів, так і проти радянських військ. Незважаючи на значні втрати, боротьба тривала у формі збройного підпілля до 1950-х років.

Тематичні ресурси та матеріали Інституту

Інститут національної пам’яті надає широкий спектр матеріалів для вивчення військової історії України: інтерактивні карти, методичні рекомендації, виставки, відеоматеріали, документальні фільми, подкасти, видання та тести. Ці ресурси допоможуть глибше зрозуміти передумови та наслідки російсько-української війни, героїчний спротив українського народу, а також історичну тяглість боротьби за незалежність.

« повернутися