2 вересня в Центральній бібліотеці для дорослих та дітей відбулася надзвичайна зустріч з українською письменницею та відомою волонтеркою Людмилою Охріменко. Її життя – це яскравий приклад незламності духу та відданості своїй справі. З 2014 року пані Людмила активно займається волонтерською діяльністю, неодноразово відвідувала передові позиції, надавала допомогу нашим захисникам і навіть спрямовує значну частину коштів від продажу своїх книжок на підтримку фронту. Її літературна творчість здобула визнання, відзначена престижними преміями та нагородами, зокрема «Коронацією слова», але найголовніше – це щирість, глибина та неймовірна сила, яку відчуваєш у кожному її слові. Ця зустріч стала особливою подією, що надихає та дарує віру в майбутнє.

Своїми враженнями від цього знакового заходу ділиться юна кореспондентка видання Золотоноша.City Євгенія Васіна. Для талановитої дівчини із Золотоноші цей захід мав особливе значення, адже вперше вона мала унікальну нагоду поставити запитання справжній, живому письменнику. Деталі цієї захопливої розмови – в її інтерв’ю, яке розкриває глибокі думки та цінний досвід Людмили Охріменко.

– Пані Людмило, Ви маєте досвід життя в різних куточках України: на Дніпропетровщині, в Криму, і зараз мешкаєте у Харкові. Як ці місця вплинули на формування Вашої особистості та на теми Ваших творів?

– Кожне місце, де людина народжується або проживає, залишає свій унікальний відбиток. Моє дитинство на Дніпропетровщині – це, насамперед, українська мова, народні пісні та глибокі традиції моєї бабусі, яку я з гордістю називаю своєю берегинею. Крим подарував мені знайомство зі світом кримськотатарської культури та навчив розуміти складну історію цього прекрасного краю. Харків, хоч спершу здавався доволі суворим та «промисловим», зрештою відкрив для мене справжню силу та невтомну працелюбність його мешканців. Усе це в сукупності сформувало мене як особистість і письменницю, наповнюючи мої твори глибиною та різнобічністю.

– Ви неодноразово бували на передовій. Чи було страшно, якщо говорити відверто? І як Вам вдавалося знаходити сили для творчості після таких переживань?

– Звісно, страх був присутній. Страх – це цілком природна реакція, прояв інстинкту самозбереження. Проте, з часом людина звикає. Мене надзвичайно надихав приклад тих, хто був поруч: мужніх воїнів, які, навіть зазнавши поранень, знаходили в собі сили продовжувати боротьбу. Дивлячись на них, я теж збиралася з духом. Адже нашу країну, нашу перемогу виборюємо тільки ми самі, і ми мусимо її боронити.

– Чи пам’ятаєте свою улюблену книгу дитинства?

– Так, це була невеличка книжечка російською мовою «В чьих ранцах маршальские жезлы или несколько правил развития способностей» авторства Вадима Чурбанова. Вона розповідала про видатних людей, які, попри численні труднощі, досягали своєї мети завдяки наполегливій праці. Ця філософія – щодня працювати, навіть коли бракує натхнення – стала для мене надзвичайно важливою і актуальною.

– Уявіть, що Вам потрібно скласти власну бібліотеку для підлітків. Які три книги Ви б поставили на перше місце?

– Безумовно, це були б три фантастичні твори: роботи Рея Бредбері, Роберта Хайнлайна… Це справжні книги мрій. Адже для підлітка найголовніше – ніколи не зраджувати своїй мрії. Саме вона надає крила для польоту.

– Яку зі своїх книг Ви б особливо порадили прочитати школярам?

– Я б щиро радила «Волонтерські історії». Ці оповідання охоплюють період від 2014 року і до повномасштабного вторгнення. Це унікальна можливість простежити, як змінювалися люди, як вони усвідомлювали себе українцями. А для старшокласників я б рекомендувала «Оскара» – це досить складна книга, але вона допомагає зрозуміти, що шлях кожної людини неповторний та унікальний.

– Уявімо таку ситуацію: до Вас підходить дівчинка і каже: «Я хочу стати письменницею». Якою б була Ваша перша, найголовніша порада?

– Моя головна порада: читайте якомога більше і обов’язково ведіть щоденник. Навіть якщо вам здається, що писати ні про що. Через 10-20 років виявиться, що у цьому щоденнику прихований безцінний матеріал для майбутньої книги, яка знайде відгук у серцях читачів.

– Чи вірите Ви, що саме молоде покоління здатне кардинально змінити нашу країну після війни?

– А хто ж, як не ви? Ми, старші, можемо лише підтримати, але основний тягар змін ляже на ваші плечі. Якщо ви не зможете змінити Україну, ніхто інший цього вже не зробить. Майбутнє – за вами.

– І наостанок. Після Перемоги, яку книгу Ви мрієте написати?

– Я мрію написати книгу, яка подарує людям крила. Хочу, щоб ми завжди пам’ятали своє минуле, але водночас мали сили відштовхнутися від нього і злетіти у нове, щасливе та квітуче життя.

Резюме від Євгенії Васіної, авторки матеріалу:

Коли я уважно слухала відповіді пані Людмили, в голові крутилася думка: «А хіба це не диво – чути від живої, реальної письменниці, що мрії справді можуть дарувати крила?». Ймовірно, після цієї зустрічі я вже ніколи не зможу сприймати книги так само, як раніше. Бо тепер я глибоко усвідомлюю: кожна книга – це унікальний шанс злетіти вище, розширити горизонти.

Розмова з пані Людмилою завершилася, але я ще довго перебувала під враженням від почутого. Вона говорила настільки щиро та відкрито, що навіть дорослі слухачі мимоволі кивали на знак згоди з її словами. Для мене це була не просто зустріч із письменницею, а потужне свідчення того, що справжня сила людини полягає в її людяності, доброті та незламній здатності зберігати надію навіть у найскладніші часи.

Я усвідомила, що книги можуть бути не лише захопливими історіями на паперових сторінках, але й справжньою зброєю – проти байдужості, страху та зневіри. Більше того, вони є важливим містком між поколіннями. Адже цього дня в бібліотеці діти та дорослі сиділи зовсім поруч, слухаючи одні й ті самі слова, але кожен знаходив у них щось своє, особливе. Я навіть зустріла свою вчительку з української літератури, Лілію Сергіївну, і була надзвичайно рада, що ми з нею поділяємо спільну любов – до книги та до щирих розмов про неї.

Напевно, саме так і народжується віра в дива. І, як влучно зауважила пані Людмила, вони завжди відбуваються там, де їх створюють самі люди. Я висловлюю величезну вдячність працівникам Золотоніської міської бібліотеки. Вони подарували нам не просто чергову подію, а справжнє свято, яке зробило цей день по-справжньому особливим.