**Українські реалії**

Якби народні депутати

Своїх направили синів

На Схід Вітчизну захишати

Від українських ворогів, –

Знайшлися б в мить бронежилети,

Шоломи, одяг та харчі,

Сучасні танки та ракети,

Приціли й міношукачі.

Багаті чубляться в двобої

А в бідняків тріщать лоби,

Не видно крові голубої,

Вбивають бідних щодоби.

Народ по ниточці збирає,

Щоб свитку воїну зіткати,

А хтось кишені набиває,

Війна для нього – рідна мати.

Хтось окупантів зве братами,

Хоч український їсть калач

І кличе власними руками

В свою домівку смерть і плач.

А хтось на Сході втратив ногу,

Потрібен якісний протез,

Проте грошей немає в нього,

Тяжіє лиш моральний прес.

Мовчать держава й олігархи,

Що грабували стільки літ,

Природні надра, ліс та парки

Та український весь нарід.

Купаються у теплих водах

І ніжать свій розкішний зад,

Їм награбованого шкода

Вже й на протези для солдат.

Державу треба захищати,

Як береже матусю син,

Як немовля плекає мати,

Її кордони – власний тин.

Чому ж, рідненькі, дозволяєм

Ганьбити матінку свою,

Не бережемо, розкрадаєм,

Не захищаємо в бою.

У небезпеці наша ненька,

Сумна, з заплаканим чолом,

Хоронить діточок, рідненька,

В тузі з обірваним крилом.

Тож схаменімось, українці,

В державі наведімо лад,

Бо орди «братні» та чужинців

Нам приведуть своїх солдат.

Чеченців чорних бородатих,

П’яних, обкурених злодюг,

Злочинців, найманців проклятих

Та наркоманів-волоцюг.

Нас будуть грабити, вбивати

І розповзеться ця чума

До міста, до села, до хати,

Де ще війни поки нема.

Єднаймось, любі українці.

Вітчизна-Мати кличе нас,

Бо перемелють нас ординці

У цей складний тривожний час.

Микола Курилюк. Волинь . Дубечне.