Сергій Тимошенко: Невідома історія міністра шляхів УНР з архівів розвідки

Уродженець Конотопщини, Сергій Тимошенко, міністр шляхів УНР, став об’єктом уваги Служби зовнішньої розвідки України. Архівні матеріали розкривають раніше невідомі факти про його життя та діяльність.

Справа на колишнього міністра, Сергія Тимошенка, мала кодову назву «Путєєц». Його знання шляхів сполучення на території УСРР робили його небезпечним для радянської влади. Він зумів нелегально приїхати до Харкова на конспіративну нараду, що підтверджувало його небезпеку.

Ця історія, знайдена в архівах Служби зовнішньої розвідки України, раніше не згадувалася в біографіях, мемуарах та інших публікаціях про Сергія Тимошенка.

Інтерес до Сергія Прокоповича Тимошенка виник у органів ДПУ УСРР на початку 1930-х років. Тоді він працював головним архітектором сільськогосподарського будівництва на Волині, проєктував церкви та інші об’єкти. Окрім того, він був депутатом від Волині до польського сейму і сенату, очолював Товариство прихильників православної освіти.

Чекісти вважали, що Тимошенко керував луцьким розвідувальним центром, який підпорядковувався спецслужбі Військового міністерства Державного центру УНР в екзилі. Це робило його особливо небезпечним ворогом радянської влади, тому на нього почали збирати досьє.

Документи, зібрані органами ДПУ/НКВС УСРР, дозволяють лише частково простежити життєвий шлях цієї особистості. Він народився у селі Базилівка Конотопського району Сумської області. Його брати, Степан і Володимир, жили в США, де працювали професорами.

Чекісти розшукали батька Сергія Тимошенка, Прокопа Тимофійовича, який намагався отримати дозвіл на поїздку до синів за кордон, але йому відмовляли. Біографія Тимошенка періоду УНР не була глибоко досліджена чекістами. Відомо, що він був міністром шляхів і мав широкі контакти серед українських діячів.

Після закінчення Роменського реального училища, Сергій Тимошенко вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів, де долучився до українських організацій. Він служив у залізничному відомстві в різних містах, проєктував будинки та споруди в стилі «український модерн».

У роки Української революції Тимошенко став одним із провідних діячів Слобожанщини, очолював міністерство шляхів в урядах УНР. Після поразки жив і працював у Львові, а згодом переїхав до Чехословаччини, де викладав в Українській господарській академії. У 1930 році переїхав до Луцька і долучився до боротьби за відновлення незалежності України. Сергій Тимошенко відігравав важливу роль у цих подіях.

Під час допиту Андрія Головка, колишнього голови Харківських земських губернських зборів, стало відомо про нелегальний приїзд Тимошенка до Харкова для проведення конспіративної наради. Головко свідчив, що Тимошенко був відомим архітектором і знавцем українського стилю. Він нібито представляв «Комітет визволення України» і обговорював плани повалення радянської влади.

Ці свідчення могли бути вибиті чекістами в межах кампанії з викриття антирадянських організацій. У 1932 році вийшла постанова про ліквідацію куркульських і петлюрівських кубел. Фабрикуючи нові справи, чекісти готували підґрунтя для репресій.

Приїзд Тимошенка до Харкова міг відбутися, оскільки у нього було багато незакінчених справ і рукописів у місті. Після обшуку його помешкання чекісти вивезли всі архіви конструкторського бюро.

Оперативну розробку Тимошенка активізували у другій половині 1930-х років, коли він став послом польського сейму. У 1939 році з Москви надійшов документ про вербування Тимошенка, вважаючи його важливим у справі українського націоналістичного руху.

З початком Другої світової війни Тимошенка не знайшли в Луцьку, але він встиг виїхати за кордон. Після війни емігрував до США, де проєктував церкви та інші споруди для української громади. Загалом, Сергій Тимошенко залишив понад 400 будівель та архітектурних комплексів.

Помер Сергій Тимошенко у 1950 році, не залишивши спогадів про свою участь у боротьбі за незалежність України. Його іменем названі вулиці в різних містах. На меморіальній дошці у Харкові зазначено, що він був видатним архітектором, міністром шляхів УНР та ректором Української господарської академії.

Конотопський міський краєзнавчий музей імені О.М. Лазаревського Дубов’язівська селищна рада Валерій Власенко Артем Семеніхін – міський голова Конотопа