У Малодолинському закладі освіти відбулась урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки полеглому захиснику України Дмитру Сергійовичу Симченку. Ця знакова подія зібрала громаду, щоб вшанувати пам’ять справжнього Героя, чиє життя стало прикладом безмежної любові до Батьківщини. Меморіальну дошку було встановлено на фасаді рідної школи, де навчався Дмитро Симченко, що символізує його нерозривний зв’язок з рідною землею та громадою. Присутні зібрались, щоб вшанувати пам’ять людини з непохитним характером і незламною любов’ю до України. Народився Дмитро Симченко 06 листопада 1998 року у с. Малодолинському м. Чорноморська, де його пам’ять тепер увічнена. Завдяки його самовідданості, ми пам’ятаємо про ціну свободи.Залишаючись вірним військовій присязі, виявивши хоробрість, стійкість і мужність, солдат Збройних Сил України героїчно загинув 17 січня 2025 року у бойових діях поблизу с. Зарічне Донецької області. Ця втрата глибоко закарбувалася в серцях українців. Коли прийшла повномасштабна війна, Дмитро Симченко не залишився осторонь. Він без вагань пішов захищати свою країну, свій дім, своє майбутнє. На передовій він залишався вірним собі – підбадьорював побратимів, вселяючи в них віру в перемогу. «Хлопці, зброю до перемоги!» – ці його слова звучали як клятва, як незламний заклик до боротьби, як віра у непереможність українського духу. Дмитро мав велике серце, сповнене любові та самовідданості. Його патріотизм був настільки глибоким, що став орієнтиром для багатьох у цій боротьбі.На жаль, у Дмитра не було власних дітей, але всю свою любов, усю свою ніжність він дарував своїм племінникам, навчаючи їх найважливішому – захищати свою маму, свою родину, свою рідну землю. Він безмежно любив свою сестру, яка була для нього опорою, як і він для неї. Його життя було прикладом безкорисливої відданості та турботи про близьких.Дмитро Симченко мріяв повернутися з перемогою. Він планував побудувати власну родину, свій дім, мріяв про те, щоб знову запанував мир, і його рідні були щасливі. На жаль, війна жорстоко обірвала ці світлі мрії. Йому назавжди залишиться 26. Родина втратила не просто сина, брата, дядька, друга, вони втратили свою опору, підтримку, захисника, люблячого брата, вірного друга, міцне плече. Пам’ять про Дмитра Симченка назавжди залишиться для всіх прикладом справжнього патріотизму, відданості та сили духу, які житимуть у наших серцях.Почесне право відкрити пам’ятний знак захиснику України Дмитру Симченку було надано його сестрі Катерині. Це був момент глибокого суму та гордості. Присутні вшанували пам’ять всіх захисників і захисниць, які віддали своє життя за свободу, територіальну цілісність та єдність України, хвилиною мовчання, що підкреслила масштабність втрат. Протоієрей Михайло Щерба звернувся до присутніх зі словами розради, провів панахиду та освятив пам’ятний знак. Ця меморіальна дошка буде нагадувати всім нам про ту високу ціну мирного життя на рідній землі під синьо-жовтим стягом.Жодними словами не утішити рідних і близьких. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрат – наша пам’ять. Ми будемо завжди пам’ятати що для нас зробив Дмитро та всі полеглі в цій кривавій війні. Пам’ять про них буде жити вічно, ми не дамо їй згаснути. Вшановуючи пам’ять таких Героїв, як Дмитро Симченко, ми будуємо майбутнє, за яке вони віддали своє життя.Герої не вмирають! Слава Україні! Героям Слава!