Вічна пам’ять Герою: історія Сергія Волохіна з Москалівки 🇺🇦

Трагічна звістка сколихнула село Москалівка цього тижня: родина Волохіних отримала сповіщення про загибель свого сина, старшого сержанта ЗСУ Сергія Михайловича Волохіна. Ця сумна новина стала важким ударом для батьків, матері Галини Анатоліївни та батька Михайла Михайловича, а також для всієї родини.

Сергій народився 3 червня 1986 року в Москалівці. З дитинства він був допитливим та жвавим хлопчиком, глибоко любив своє село та завжди мав багато друзів. Після закінчення місцевої школи, де він мужнів та дорослішав, Сергій продовжив навчання у Ярмолинецькому професійному ліцеї. Його вибір професії водія та автослюсаря був не випадковим. З раннього віку Сергій захоплювався автомобілями, вивчав будову двигуна, знав практично всі марки авто. Його любов до машин передалася від батька, Михайла Михайловича, який також захоплюється автомобілями.

«Сергійка від машини було не відірвати, — згадує батько. — Він навчився водити ще зовсім маленьким, я його навчав, адже сам теж люблю машини. Він тихо підходив і просив покататись сільськими вулицями. Я контролював, але дозволяв, бо бачив, що з нього виросте вправний водій, якого техніка слухається».

Батько розповідає крізь сльози, його очі випромінюють гордість за сина. Сергій справді успадкував від батька не лише хист до керування машинами, а й любов до своєї професії, а ще — відповідальність за кожну виконану справу.

Пізніше юнак вдосконалив свої знання та вміння у Хмельницькому електротехнічному технікумі. Під час строкової військової служби Сергій легко знаходив «спільну мову» з усіма військовими машинами, повернувшись додому сержантом. Після армії він працював у службі охорони в Хмельницькому, а також був на заробітках за кордоном.

«Наш Сергійко, окрім любові до машин, надзвичайно цінував чистоту та охайність, — розповідає хрещена мати та тітка Діана Анатоліївна. — Де б він не був, завжди дбав про порядок, дбайливо ставився до своїх речей, сам прасував і прибирав. Це був його стиль».

Повномасштабна війна застала Сергія вдома. У 2022 році він був мобілізований до лав ЗСУ. Маючи досвід військової служби та сержантське звання, він сумлінно виконував покладені на нього завдання, був добрим наставником для підлеглих. Двічі Сергій отримував контузії, проходив лікування та реабілітацію, після чого знову повертався на фронт. Вдома рідні з нетерпінням чекали дзвінків та повідомлень від сина. Мати, Галина Анатоліївна, молилася за його життя, благаючи небеса про повернення сина живим і здоровим.

Але страшне сповіщення перекреслило всі надії: «… загинув 02 лютого 2026 року, мужньо виконуючи військовий обов’язок, виконуючи дії, пов’язані із захистом Батьківщини, в районі населеного пункту Приліпка Харківської області».

У рідній громаді воїна зустрічали з усіма належними почестями. Люди ставали навколішки, утворюючи живий коридор, віддаючи шану Герою, який пожертвував власним життям заради захисту України. Чин панахиди на центральній площі селища Ярмолинці звершили священники Ярмолинецького округу ПЦУ. Співчуття рідним від імені усіх земляків висловив заступник Ярмолинецького селищного голови Іван Березовський.

Прапор України над домовиною Героя, море квітів від земляків, які прийшли подякувати воїну та розділити біль втрати з рідними, виконання Державного Гімну військовим оркестром… Місцем вічного спочинку Сергія Волохіна стало кладовище у рідному селі Москалівка. Вічна пам’ять і Царство Небесне воїну Сергію… Щирі співчуття усім рідним, близьким, односельцям та бойовим побратимам Сергія Волохіна. Хай його душа знайде спочинок у Небесних оселях. Пам’ять про його жертовний подвиг житиме серед нас.