Сьогодні вся Тростянецька громада оповита глибокою жалобою, вшановуючи пам’ять свого сина та мужнього воїна. Сотні мешканців зібралися в Білці, щоб провести в останню земну путь Вячеслава Олександровича Ткаченка – 24-річного Героя України, який віддав своє життя за свободу та незалежність Батьківщини. Люди стояли вздовж дороги, утворивши живий коридор, проводжаючи захисника у його останню дорогу. Сльози не стримували ні літні, ні молоді, адже біль від цієї непоправної втрати глибоко пронизав серця кожного, хто знав цього щирого, відданого та світлого молодого чоловіка. Це прощання з Героєм стало символом єдності громади перед лицем спільного горя.

Вячеслав Ткаченко народився та виріс у рідному селі Білка, що на Сумщині. У 2018 році він успішно закінчив Білківську школу, а згодом здобув фахову освіту зварювальника в Сумах. Після проходження строкової служби в армії, з перших днів повномасштабного вторгнення Вячеслав не залишився осторонь, ставши на захист рідної землі в лавах Добровольчого формування «Тростянець-1». Його свідомий вибір був підтверджений у 2024 році, коли він підписав контракт із Збройними Силами України. Після укладення контракту Вячеслав віддано служив оператором безпілотних авіаційних комплексів у 154-му окремому батальйоні територіальної оборони, що входить до складу 117-ої бригади ТрО. Його приклад є взірцем для майбутніх поколінь захисників України.

Попри небезпеку війни, Вячеслав завжди залишався життєрадісним та сповненим позитиву. Він мав великі мрії про мирне, спокійне життя у рідній Білці. Він прагнув одружитися з коханою дівчиною, відремонтувати рідну хату та жити щасливим життям на українській землі після перемоги. На жаль, цим планам не судилося здійснитися. Наш Герой України загинув 16 червня на Сумщині під час ворожого авіаудару. Смерть хоробрих забрала ще одного вірного воїна – мужнього, безстрашного, сповненого патріотизму захисника України.

Серед побратимів Вячеслава пам’ятають як людину з великим серцем, завжди готову прийти на допомогу в будь-яку хвилину. Він був справжнім зразком для інших – відповідальний, надійний, відданий Україні до останнього подиху. Його героїзм виявлявся не лише у бойових діях, а й у щирому бажанні бачити Батьківщину вільною та процвітаючою. Це вшанування пам’яті є свідченням його великого подвигу.

На прощання з Героєм прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади, духовенства, працівники та учні школи, де навчався Вячеслав Ткаченко, а також небайдужі мешканці Тростянецької громади. Люди вийшли на дорогу з квітами в руках та зі сльозами на очах, утворивши скорботний живий коридор. Кожен відчував гіркоту втрати, але водночас гордість за подвиг полеглого захисника.

Секретар Тростянецької міської ради Наталія Ковальова висловила глибокі співчуття та вклонилася родині від імені всієї громади: «Жителі Тростянецької громади схиляють голови у глибокій скорботі. Ми розділяємо ваш біль і схиляємося перед подвигом вашого сина. Хай Господь дасть вам сили витримати це страшне горе».

Зворушливі прощальні слова пролунали й від представника військової частини, де служив загиблий, майора Олександра Качура: «Вячеслав прийшов служити до нашої частини, як тільки створили підрозділ безпілотних авіаційних комплексів. Він був сміливим, рішучим, відповідальним, але водночас життєрадісним та веселим. Він не вагаючись виконував найскладніші бойові завдання. Тепер він серед небесної варти, а над його могилою майорітиме наш прапор».

Слова болю за полеглого товариша та співчуття до близьких та рідних промовив заступник командира ДФТГ «Тростянець-1» Денис Бабич, який служив поруч з Вячеславом Ткаченком з 2022 року, з самого початку створення добровольчого формування. Це ще раз підкреслює відданість Вячеслава Ткаченка своїй справі та побратимам.

Директор Білківської філії міського ліцею № 2 Людмила Маленко згадувала свого колишнього учня Вячеслава Ткаченка з невимовним сумом, теплом і гордістю, відзначаючи його світлий шлях.

Військові вшанували полеглого побратима трьома залпами та передали його матері Державний Прапор України — знак найвищої честі та вічної пам’яті. Це є символом незламності духу українських захисників.

У загиблого Героя залишилися мама Світлана Григорівна, тато Олександр Миколайович та старша сестра Аліна. Важко знайти слова, щоб втамувати їхній біль, адже життя юнака лише починалося. Та він свідомо став на шлях Захисника, і цей вибір навіки закарбував його ім’я в історії України. Вічна пам’ять полеглому Вячеславу Ткаченку!

🕯Герої не вмирають!