Вже більше місяця триває російсько-українська війна. Російська Федерація здійснила підступний напад на нашу державу. Збройні Сили України та громадяни мужньо боронять Батьківщину, даючи відсіч агресору. Мільйони українців вимушені тікати з рідних домівок. У пошуках прихистку, люди їдуть до західних областей України чи Європи.

Дубівська громада приймає вимушених переселенців та організовує для них комфортні умови. На території громади проживає понад 1500 внутрішньо переміщених осіб. Тут знайшли прихисток переселенці з міст, де тривають бойові дії, а також з тих, над якими нависає небезпека російської армії.

Мешканку Запоріжжя, Тетяну Букреєву привезли до Дубового родичі, щоб вона була подалі від небезпеки.

– З Запоріжжя мене забрали через кілька днів після початку війни. У місті було спокійно, лунали лише сирени. Мене мали відвезти до невістки, а я опинилася на Закарпатті. Я не хотіла покидати свою квартиру і місто, – розповідає пані Тетяна.

Пенсіонерка з 2014 року займала активну проукраїнську позицію, була учасницею Революції Гідності, відстоювала демократичні цінності на Майдані, підтримувала воїнів у зоні ООС. Брала участь у благодійній організації, отримала посвідчення БФ «Солдатська мати», волонтерила – в’язала маскувальні сітки та ліпила вареники, в’язала шкарпетки для захисників. Відвідувала бійців на сході країни. Її квартира служила тимчасовим прихистком для бійців.

– У мене багато друзів-воїнів з усієї України. Я підтримую зв’язки з бійцями, які служили в АТО, а зараз на передовій у ЗСУ чи теробороні. Вони всі мені як сини. Хоч маю двох дітей, 5 онуків і 3 правнуків. Всіх люблю, – ділиться бабуся-волонтерка.

Підтримка військових стала важливою частиною її життя, що надає сенс і надихає.

Тому, оселившись у Дубовому, вона не могла знайти собі місця.

– Я думала, що ж я тут робитиму? У Запоріжжі я допомагала бійцям, готуючи вареники чи в’яжучи сітки, там я знала, чим корисна. А тут не знала. Я почала питати родичів, чи є тут волонтерські центри. Мені порекомендували бібліотеку, де молодь та мешканці в’яжуть маскувальні сітки. Яка ж я була рада, що можу і тут допомагати бійцям, – розповідає переселенка.

Вже понад два тижні жінка з молоддю та працівниками культури працює над створенням сіток. Волонтери вже зробили десятки метрів сітки. І вони не зупиняються, робота триває.

Волонтерка з Запоріжжя каже, що в’язати сітки – це найменше, що можна зробити для хлопців, які захищають наш спокій. Україна переможе, бо з нами Бог, з нами правда!