У затишній атмосфері шкільної майстерні, незважаючи на осінній дощ, панувало особливе тепло – тепло людських сердець. Тут зібралися унікальні родини: захисники України та їхні діти. Сьогодні акцент був не на військових буднях, а на спільній творчості. Руки, вкриті тирсою, шліфувальні інструменти, дерев’яні заготовки та міцні обійми – все це створювало неповторну атмосферу.

Спільними зусиллями виготовлялися прості кухонні лопатки. Але кожна з них мала свою особливу історію та символізм. Деякі хлопчики обирали масивніші шматки дерева, наполягаючи, що їхня лопатка має бути “сильною, як тато”. Дівчатка ж з особливою ніжністю шліфували ручки, прагнучи зробити їх гладенькими, “як мамина долоня”. Батьки-військові, зазвичай суворі та мовчазні, із задоволенням спостерігали за зосередженістю своїх дітей, вчачись терпінню та насолоджуючись моментом. Замість команди “Вперед!” звучали слова підтримки: “Обережно. Не поспішай. У тебе чудово виходить.”

Поки один з батьків вирізав контур лопатки, дитина з радістю малювала на ручці улюблені літери. Цей маленький спільний проєкт перетворився на вияв глибокої любові та єднання. На запитання, чому саме лопатка, один з учасників відповів: “Це річ, якою щось перемішують, щось тримають у рівновазі. Так само і ми – намагаємося тримати рівновагу між війною та мирним життям, між страхом та любов’ю.”

Наприкінці майстер-класу кожна родина забрала з собою не просто виріб із дерева. Вони отримали безцінний спільний час, який вже став теплою згадкою. Це також нагадування про те, що навіть найпростіші речі, створені разом, набувають глибокого сенсу. Дерево має пам’ять, і ці лопатки зберігатимуть тепло дитячих рук, силу батьківської любові та тишу того дня, коли можна було просто бути разом.