У Кропивницькому попрощалися із загиблими земляками – Героями, захисниками України.

Сьогодні, 16 жовтня, Кропивницький попрощався із двома мужніми захисниками України — старшим солдатом Михайлом Бандуркою та солдатом Віталієм Поповичем. Ці відважні воїни віддали своє життя за свободу і незалежність нашої держави, за мирне небо над нашими головами. Вони назавжди залишаться в пам’яті як справжні Герої.

Містом пройшов траурний кортеж, який зупинив час і змусив кожного, хто став на коліна чи приклав руку до серця, відчути глибину втрати й безмежну вдячність тим, хто боронив Україну до останнього подиху. Пам’ять про кожного загиблого захисника України — це подвиг, який ніколи не буде забутий.

Михайло Бандурка народився 07 грудня 1975 року у Кропивницькому. Він здобував освіту у загальноосвітній школі № 2, а старші класи закінчив у школі № 17. З дитинства Михайло вирізнявся наполегливістю та прагненням доводити кожну справу до кінця. Активно займався плаванням у спортивній школі, досягнувши звання кандидата в майстри спорту, неодноразово представляв рідне місто на змаганнях різного рівня. Ця цілеспрямованість супроводжувала його все життя.

Після школи Михайло здобув професію електрогазозварювальника у професійно-технічному училищі № 2. У 1994–1996 роках пройшов військову строкову службу у морській частині прикордонних військ. Повернувшись додому, працював за фахом на різних підприємствах міста. Він зарекомендував себе як справжній майстер своєї справи — відповідальний, уважний, надійний у будь-якій ситуації. Його професіоналізм цінували колеги та керівництво.

Від 2018 року Михайло Бандурка працював слюсарем з ремонту автомобілів у товаристві «Автодіагностика». Саме звідти, у квітні 2022 року, усвідомивши свій громадянський обов’язок, Михайло Бандурка добровільно став до лав Збройних Сил України, щоб захищати свою Батьківщину.

Служив він у 56-й окремій мотопіхотній бригаді на посаді кулеметника, а згодом — водієм-електриком відділення перехоплювачів безпілотних літальних апаратів зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Разом із побратимами ніс службу на Донецькому напрямку, де проявляв надзвичайну витримку, мужність і справжній командний дух. За час служби був нагороджений відзнакою командування 56-ї бригади «Мужність єднає покоління», мав статус ветерана — учасника бойових дій.

Старший солдат Михайло Бандурка загинув 06 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Білокузьминівка Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Йому було 49 років… Його життя обірвалося занадто рано.

Михайло Бандурка був спокійною, врівноваженою людиною з добрим серцем і щирим ставленням до людей. Він мав золоті руки й умів дати лад будь-якій справі, був уважним до людей, цінував чесність, простоту і доброзичливість. Його товариськість і світлий характер об’єднували навколо нього багато друзів. У воїна залишилися мама, донька, дружина, брат та маленька онучка, для яких він назавжди буде найріднішою людиною — добрим, світлим і мужнім. Пам’ять про Михайла Олександровича житиме в серцях всіх, хто знав його як людину з міцним характером, відкритою душею і серцем, що не зрадило ні в житті, ні на війні.

Віталій Попович народився 16 березня 1971 року в селі Калинівка Кропивницького району. З дитинства він вирізнявся активністю, щирістю та творчим характером. Навчався у Калинівській загальноосвітній школі, де проявляв себе як допитливий, ініціативний і товариський хлопець. Брав участь у шкільних заходах, грав у КВК, відвідував гуртки, любив футбол — гру, яка виховувала в ньому командний дух і витримку.

Після закінчення школи, Віталій здобув робітничу професію у професійно-технічному училищі №8, опанувавши спеціальність слюсаря-газозварювальника. Пройшов військову строкову службу, після чого повернувся до мирної праці. Працював на провідних підприємствах Кропивницького — «Гідросила» та «Ельворті», де його поважали за працьовитість, відповідальність і доброзичливість у колективі. В останні роки трудової діяльності працював на підприємстві «Інтерресурси», сумлінно виконуючи свої обов’язки та залишаючись людиною, на яку завжди можна було покластися.

Із початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, вже у травні 2022 року, добровольцем став до лав Збройних Сил України. Віталій Попович не міг залишатися осторонь, коли країні загрожувала небезпека. Спочатку проходив службу в бригаді морської піхоти, а згодом — у десантно-штурмовій бригаді, де служив навідником аеромобільного відділення. Воював на найгарячіших напрямках, демонструючи мужність, стійкість і відданість військовому обов’язку.

Солдат Віталій Попович загинув 25 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області під час виконання бойового завдання. Тривалий час його вважали зниклим безвісти — сім місяців родина жила надією й продовжувала пошуки. Лише у жовтні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Віталію було 53 роки…

Віталій був людиною щирою, доброзичливою й надзвичайно працьовитою. Усе життя він був справжнім господарем — умів створювати затишок, дбати про рідних, знаходити час для друзів і допомоги тим, хто потребував. Його поважали за доброту, справедливість і відкрите серце. Він умів згуртовувати людей, був душею компанії — з почуттям гумору, світлою посмішкою й добрим словом для кожного. Після себе Віталій Попович залишив найцінніше — люблячу сім’ю: дружину, доньку, двох сестер і трьох онуків. Його доброта, людяність і відданість назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів і побратимів.

Під час церемонії прощання із захисниками, серед квітів і сліз, пролунали слова молитви. Кропивничани, військові побратими, представники влади та духовенства схилили голови у хвилині мовчання. Державні прапори було передано родинам загиблих як символ вдячності й безсмертної шани. Вони не вмирають. Їхні імена назавжди залишаться у серцях тих, хто живе під мирним небом, вибореним їхньою відвагою. Вічна пам’ять Героям! Слава Україні!