У мальовничій Лазещині, що на Рахівщині, ветеран Ілля Петрюк разом зі своєю відданою дружиною Валентиною плекають велике господарство – понад 400 овець. Поки Ілля боронив нашу землю під Бахмутом, Валентина самостійно вела ферму, забезпечуючи випас, заготовляючи корми та ретельно обліковуючи надої, відзначаючи їх на Свято Міри.

Цей унікальний обряд – вимірювання молока перед виходом на полонини – є важливою частиною нашої культурної спадщини та внесений до відповідного списку України. Він символізує зв’язок поколінь та традиційне господарювання в Карпатах.

Під величними вершинами Говерли цього літа, як і впродовж багатьох десятиліть, випасатимуться сотні овець. Вправні вівчарі будуть виготовляти традиційні карпатські сири – бриндзю та вурду, зберігаючи секрети їх приготування, що передаються з покоління в покоління. Вівчарство – це не лише традиція, а й спосіб життя.

Однак, ця давня високогірна традиція вівчарства сьогодні стикається з численними викликами. Хто доглядатиме отари, коли триває війна? Як утримувати господарство, якщо молодь покидає села, а професія «вівчар» офіційно не визнана? Як відродити унікальну гірсько-карпатську вівцю, яка зараз дає значно менше молока, ніж колись? Ці питання потребують нагальних відповідей. Збереження вівчарства – це збереження нашої ідентичності.

Цей репортаж із самого серця Карпат розкриває реалії сучасного вівчарства та виклики, з якими стикаються місцеві вівчарі. Підтримка вівчарства – це інвестиція в майбутнє Карпатського регіону. Розвиток вівчарства сприятиме збереженню унікальної екосистеми Карпат. Важливо підтримувати вівчарів, які зберігають традиції. Завдяки вівчарству зберігається культурна спадщина України.