У липні минає рік світлої пам’яті про загиблих та померлих Захисників України Михайла Лиса, Володимира Скребньова, Івана Котюка. Ці Герої віддали свої життя, оберігаючи мир та спокій нашої землі, і їхній подвиг назавжди залишиться в серцях українців. Їхня вічна пам’ять є непохитним символом мужності та самопожертви. Їхня боротьба стала фундаментом для нашої незалежності, а їхні імена навіки вписані в літопис української слави. Ми ніколи не забудемо їхнього внеску у визвольну війну, яка триває.

Минає два роки з того моменту, як відійшли у вічність наші славетні Герої Олександр Лисиця, Олександр Чемко, Антон Крилов та Микола Бойчун. Кожен з них стояв на захисті нашої свободи, показуючи приклад незламності духу перед лицем ворога. Їхні імена – це не просто слова, це відлуння хоробрості, що надихає нові покоління Захисників України на продовження боротьби. Їхня пам’ять вчить нас цінувати кожен день миру та самостійності, за яку вони так віддано билися.

Три роки тому ми втратили Вадима Семенюка, Сергія Артюхова, Володимира Поліху, Сергія Власюка, Сергія Радіози і Володимира Душука. Ці відважні воїни поклали свої життя за нашу країну, за її майбутнє, за кожну українську родину. Їхня загибель – це болюча рана для всієї нації, але водночас і нагадування про високу ціну, яку Україна платить за своє існування, за свою незалежність. Ми повинні завжди пам’ятати їхню жертовність і ніколи не дозволяти знецінити їхній подвиг. Це наш священний обов’язок перед ними.

Одинадцять років немає з нами учасників АТО Ігоря Кантора та Володимира Мамадалієва. Вони були серед перших, хто став на захист України у складні часи, демонструючи справжню відданість та безмежний патріотизм. Їхні вчинки заклали міцний фундамент для подальшої боротьби, надихнувши тисячі українців стати на захист своєї землі. Пам’ять про цих Захисників України є священною та незгасною. Вони показали шлях до справжньої волі.

Пам’ятаємо кожного, хто ціною власного життя виборював майбутнє нашої країни. Війна приносить непоправні втрати, але вона також виявляє справжніх Героїв, чия відвага та самовідданість стають прикладом для наслідування для всіх наступних поколінь. Кожен полеглий воїн, кожен Захисник України – це частина великої історії боротьби за свободу та суверенітет. Їхні імена викарбувані не тільки на меморіалах, а й у глибині нашої колективної пам’яті, у серцях кожного українця.

Україна пам’ятає своїх синів і доньок, які пожертвували найдорожчим заради її існування та процвітання. Наш обов’язок – не просто пам’ятати їхні імена, а продовжувати боротьбу, за яку вони віддали своє життя. Кожен крок до перемоги, кожне досягнення у відбудові країни, кожен прояв єдності та стійкості – це данина їхній пам’яті. Ми повинні бути гідними їхнього безсмертного подвигу, продовжуючи їхню справу. Вічна пам’ять та шана Захисникам України, які навіки стали нашими Героями. Їхній дух живе в кожному з нас, у кожному клаптику української землі, за яку вони так мужньо боролися. Ми ніколи не забудемо їхніх облич, їхніх посмішок, їхньої неперевершеної хоробрості. Вони – наша совість, наша гордість, наша незламність.

Нехай пам’ять про Михайла Лиса, Володимира Скребньова, Івана Котюка, Олександра Лисицю, Олександра Чемка, Антона Крилова, Миколу Бойчуна, Вадима Семенюка, Сергія Артюхова, Володимира Поліху, Сергія Власюка, Сергія Радіози, Володимира Душука, Ігоря Кантора та Володимира Мамадалієва буде вічною. Їхні імена – золотими літерами вписані в історію України, як імена справжніх Героїв, які поклали все на вівтар Батьківщини. Ми вшановуємо їхню пам’ять, розуміючи, що саме завдяки їхній жертовності ми маємо можливість будувати вільне майбутнє. Вони – наші Янголи-охоронці, що дивляться на нас з небес. Ця війна ще не закінчилася, і ми продовжуємо боротися, спираючись на їхній приклад. Кожен Захисник України, що поляг, є для нас джерелом невичерпної сили та мотивації. Пам’ять про них – це наш священний обов’язок, який передаватиметься з покоління в покоління. Ми пам’ятаємо, ми вшановуємо, ми дякуємо. Вічна слава Героям!