У Львові приховують загрозу нових терактів»: як страх перетворюють на інформаційну зброю
Після теракту у Львові 22 лютого 2026 року інформаційний простір міста став однією з головних цілей російських дезінформаційних мереж. Практично одразу після події почалася друга хвиля атаки — вже не фізична, а інформаційна, спрямована на розширення паніки та підрив відчуття безпеки серед населення.
У соцмережах і месенджерах почали масово поширюватися повідомлення про нібито “нові загрози терактів”. Анонімні джерела стверджували, що “атаки продовжаться”, “школи переводять у закритий режим”, “поліція приховує реальний рівень небезпеки”, а у місті нібито “починаються тотальні перевірки”.
Жодне з цих тверджень не мало офіційного підтвердження, однак це не завадило їх активному розповсюдженню. У таких інформаційних кампаніях головну роль відіграє не правдивість, а швидкість і емоційний ефект.
Для підсилення довіри до фейків використовувалися типові маніпулятивні інструменти: архівні фото з інших міст, вирвані з контексту кадри, старі відеозаписи надзвичайних подій, а також анонімні “зливи” та голосові повідомлення, які створювали ілюзію очевидців “з місця подій”.
Особливий акцент робився на батьків і молодь. Саме ці групи є найбільш чутливими до інформації, що стосується шкіл, дітей і потенційної небезпеки. У стані тривоги люди схильні поширювати такі повідомлення значно швидше, ніж перевірені дані з офіційних джерел.
У результаті навіть невелика кількість фейкових повідомлень здатна створити ефект масштабної загрози, коли реальна картина подій замінюється відчуттям постійної небезпеки.
Поліція Львівщини офіційно спростувала інформацію про запровадження будь-яких “особливих режимів” у школах чи масових обмежень у місті. Попри це, хвиля чуток ще певний час продовжувала циркулювати в соцмережах, підживлюючись повторними публікаціями та емоційними коментарями.
Розвінчування таких інформаційних атак показує важливу закономірність сучасних гібридних загроз: вони не обмежуються самим актом насильства чи терору. Фізичний удар — це лише перший етап. Другий, не менш важливий, — це інформаційна фаза, спрямована на суспільство.
Її мета полягає у створенні паніки, поширенні чуток, підриві довіри до офіційних джерел і формуванні відчуття постійної невизначеності. У такому середовищі люди починають сумніватися у будь-якій інформації, навіть перевіреній, що в довгостроковій перспективі призводить до емоційного виснаження та соціальної напруги.
Саме тому після будь-яких надзвичайних подій інформаційний простір стає таким самим полем бою, як і реальна ситуація на місці інциденту. І швидкість поширення фейків часто стає не менш небезпечною, ніж самі події, на яких вони паразитують.