У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ НАВІКИ…

Сьогодні Україна провела в останню путь свого мужнього сина, головного сержанта-командира 1-го міномета 3-го мінометного взводу мінометної батареї 3-го єгерського батальйону, молодшого сержанта 152-ї окремої єгерської бригади Круківського Олега Кузьмовича. Цей відважний український воїн віддав своє життя за свободу та незалежність нашої Батьківщини.

Наш Герой народився 8 квітня 1970 року на Київщині, у селі Стайки Кагарлицького району. Дитячі роки Олега минули в місті Українка, а згодом родина переїхала до Обухова, де він здобув середню освіту в школі №3. Подальший шлях навчання привів його до Професійно-технічного училища в Україні, де він опанував професію «електрослюсар-будівельник».

Період з 1988 по 1990 роки Олег Круківський присвятив строковій військовій службі. Після повернення до цивільного життя, він розпочав трудову діяльність на Київському картонно-паперовому комбінаті, де пропрацював до 2008 року. Паралельно, з 1990-х років, Олег здобував вищу освіту заочно в Київському коледжі зв’язку, успішно завершивши навчання у 1997 році. Здобуті там знання стали йому в нагоді в подальшій професійній діяльності, яка згодом була пов’язана з ремонтом та обслуговуванням систем вентиляції та кондиціонування.

У червні 2024 року, з початком повномасштабного вторгнення, Олег Кузьмович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після проходження фахової підготовки, він став частиною 152-ї окремої єгерської бригади та був направлений на Покровський напрямок. Понад рік цей відданий захисник невтомно боронив українську землю в зоні бойових дій. За свою службу Олег Круківський був нагороджений медаллю «Ветеран війни», а командування неодноразово висловлювало йому подяки за видатні заслуги.

Олег Кузьмович завжди ставив інтереси побратимів вище за власні. Його турбота про підлеглих була безмежною, а думки про відпустку залишалися лише мріями. На жаль, ці мрії не судилося збутися. 30 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу селища Котлине Покровського району Донецької області, мужній воїн отримав поранення, несумісні з життям. Він відійшов у вічність у шпиталі міста Дніпра 3 вересня 2025 року.

Як і тисячі інших захисників, Олег Кузьмович не був народженим для війни. Він був людиною, яка цінувала домашній затишок, захоплювалася пасічництвом та риболовлею, мріяв про мандрівки. Але, пам’ятаючи про свій чоловічий та воїнський обов’язок, він став на захист Батьківщини. Честь та пам’ять Герою! Низько схиляємо голови перед його подвигом! Висловлюємо глибокі співчуття доньці Марії, дружині Наталії Володимирівні, сестрі Олені Кузьмівні, зятю Олександру та онучці Вероніці.

Ми всі прагнемо справедливого миру. Ми мріємо про день, коли запанує тиша, і кожен українець зможе повернутися додому. Але водночас розуміємо: до останнього маємо бути сильними, єдиними, підтримувати наших воїнів, хто ціною власного життя тримає небо над Україною. Тільки разом — у вірі, єдності й стійкості — ми зможемо перемогти.

Низько схилімо голови у вічній скорботі та шані перед подвигом Героя! Вічна пам’ять!