У серці мальовничої української землі, в невеличкому, але сповненому тепла селі Власівка, розквітає дивовижна історія співжиття людини та природи. Тут мешкають люди з великим серцем, щирі, працьовиті та надзвичайно небайдужі до довкілля. Ця особлива атмосфера, безсумнівно, приваблює лелек, які щороку повертаються, відчуваючи доброту та людяність, що панують у Власівці. Місцеві жителі не тільки не полохають цих величних птахів, а й активно допомагають їм облаштувати свій побут. Прикладом такої турботи є Михайло та Сергій Хорошуни, які власноруч зварюють міцні каркаси для лелечих гнізд. Андрій Черненко, у свою чергу, майстерно розміщує колеса на стовпах, що слугують надійною основою для майбутніх домівок цих пернатих. А місцевий ентузіаст Василь Лютик відомий тим, що часто приймає на перезимовку поранених птахів, яких до нього привозять з усіх куточків громади, надаючи їм необхідний догляд та прихисток.Лелеки у Власівці почуваються абсолютно вільно та безпечно. Вони безперешкодно розправляють свої могутні крила над розлогими луками, прямують до численних водойм, що оточують село, та навіть по-господарськи «провідують» городи місцевих мешканців. Птахи зовсім не бояться людей, дозволяючи навіть фотографувати себе, хоча й тримають безпечну дистанцію. Особливо охоче позують біля пернатих ті, хто вперше відвідує Власівку, адже більшість з них вперше бачить таку велику кількість лелечих гнізд в одному населеному пункті. Це видовище справді вражає та надихає.Саме цими елегантними птахами був натхненний талановитий місцевий художник та різьбяр Андрій Баринов. Він майстерно вирізьблював із дерева десятки фігурок лелек, кожна з яких несла в собі особливий зміст. На кожне весілля він із радістю обдаровував цими символічними витворами мистецтва молодят, бажаючи їм щастя та швидкого поповнення родини. Це стало чудовою традицією, що символізує продовження життя та роду, яку так цінують у Власівці.Біля подвір’я Наталії Гаврільєвої лелеки оселилися близько трьох років тому. Жінка швидко звикла до такого приємного сусідства. У пернатому сімействі щороку підростає троє дитинчат, яким батьки-лелеки старанно носять жаб та вужів. Воду ж лелеки спритно черпають прямо з посуду домашньої птиці, що лише підкреслює їхню адаптованість та тісний зв’язок з господарством.Марія Горщорук може годинами захопливо розповідати про своїх лелек, адже ті мешкають поряд з її будинком майже двадцять років. Їхня історія сповнена зворушливих моментів. Якось, під час бурі, лелече гніздо несподівано впало, обірвавши електричні дроти та зачепившись за ліхтарний стовп. Птахи ще не повернулися на гніздування, але їхній приліт очікувався з дня на день. Родина жінки дуже сильно переживала за долю своїх крилатих сусідів. На щастя, все скінчилося добре – місцеві електрики за допомогою небайдужих чоловіків села спільними зусиллями підняли гніздо назад на верхівку стовпа, забезпечивши лелекам безпечне повернення додому.Коли один з птахів поранив крило, маленький онучок Марії Петрівни, Артемко, без вагань ходив йому ловити рибу, демонструючи щиру дитячу турботу.За довгі роки спостережень за цими дивовижними птахами, мешканці Власівки досконало вивчили їхні звички. Вони знають, як дорослі лелеки дбайливо годують своїх дитинчат та терпляче навчають їх літати, роблячи перші самостійні кроки у повітрі. Мешканці також спостерігали, як птахи ремонтують та вимощують свої гнізда свіжим гіллям, готуючи їх до нового сезону. А перше, що роблять лелеки, прилетівши навесні, – це починають цокотіти дзьобами, ніби повідомляючи: «Ми вже тут, вдома!».Староста села, Надія Хоменко, з гордістю зазначає: «Ми усі безмежно любимо цих птахів і щиро турбуємося, щоб усе у них було добре. Вони у нас повсюди – на високих деревах, на електричних стовпах, створюючи неповторний колорит нашого села. Щовесни наші люди з нетерпінням виглядають своїх лелек і дуже сумують, якщо якийсь із них не повернувся, адже кожен лелека для нас – це частина нашої громади, наш оберіг».Село Власівка – це не просто місце, де оселилися лелеки. Це історія про українців, чия доброта, душевність та незламний дух залишаються непохитними навіть за роки випробувань. Це свідчення того, що доки у наших містах та селах живуть такі світлі люди, лелеки знову і знову заселятимуть свої гнізда, вирощуватимуть здорових малят, радісно дзебенітимуть дзьобами, невтомно махатимуть крильми і вселятимуть нам надію, що врешті-решт все буде добре! Ця гармонія між людиною та природою є вічним символом української надії та віри у краще майбутнє.